1. Більшість цих розпоряджень виконана. 2. Половина працівників заводу захворіла на грип. 3. Завод уклав договір на продаж оргтехніки. 4. Провести наступний інструктаж з техніки безпеки у листопаді цього року. 5. Заява в одному примірнику. 6. Повноваження посла України закінчуються у травні 1998 р. 7. Потрібно написати свою біографію. 8. Письменник відтворив образ. 9. На заводі з’явилась вакансія. 10. За чотири години. 11. Авангард. 12. Це явище прогресивне. 13. На 20 травня ситуація виникла складна. 14. Ми дотримуємось такої ж думки.
Объяснение:
Преподобный Па́мва Беры́нда (светское имя — Па́вел; между 1550 и 1570 годами; Езуполь, Речь Посполитая — 13 июля 1632; Киев, Речь Посполитая) — украинский[1] лексикограф, поэт, переводчик религиозной литературы и гравёр. Один из первых восточнославянских типографов в землях В разное время Берында трудился над написанием, редактированием и изданием таких книг и ксилографий как:
«Служебник» (Стрятин, 1604)
«Требник» (Стрятин, 1606)
«Иоанна Златоустого книга о священстве» (Львов, 1614)
Ксилография с изображением евангелиста Иоанна (Львов, 1616)
«Вирши на Рождество Господа Бога и нашего Иисуса Христа» (Львов, 1616)
«Анфологион» (Киев, 1619)
«Номоканон» (Киев, 1620)
«Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла» (Киев, 1623)
«Беседы Иоанна Златоуста на Деяния апостолов» (Киев, 1624)
«Толкование на „Апокалипсис“ Андрея Кессарийского» (Киев, 1625)
«Триодь постная» (Киев, 1627)
«От Отечьника скитскаго повесть удивителна о диаволе» (Киев, 1627) (приписывается
Широкий український степ… Багато письменників оспівували його в своїх творах, прагнучи передати неповторність і красу, своє захоплення його широкими просторами.
Високі трави розстилають свій зелений килим так далеко, що, здається, немає у нього ні кінця, ні початку. Лише сивий вітерець та швидкі птахи знають, де закінчується український степ. Та, можливо, ще глибокий купол неба, що дивиться не надивиться на це різнотрав’я. Неспокійно степові: весь час згадує він завзяті козацькі битви, коли зелене простирадло розфарбували у яскраво-червоний колір. Не може він забути і стогін бранців, яких гнали хижі вороги в далеку неволю. Про все це співає він сумні думи, які колись чув від старих кобзарів, свідків тих подій. їх вже нема, й імена їх не збереглися в людській пам’яті. Тільки степ пам’ятає. Та як йому забути, адже стількох відважних синів вкрив він своїм пологом. Можливо, щоб краще спали вони, і співає він своєї то сумної, то суворої, а іноді замріяної пісні. Проносяться розпатлані хмари, цвірінькають горобці, снують туди-сюди нерозумні ластівки, не підозрюючи, про що мріє старезний дідусь-степ.
І лише мудрий ворон знає, що то за сум. Адже він чув від свого діда. То згадка про молодість, про героїчні часи, що вже не повернеш, про людей-велетнів, які вже більше не народжуються.