Усе навкруги вкрито білою сніговою ковдрою. «Над полем синьою дугою широке небо простяглось», сонце іноді освітлює своїм «блискучим світлом». Завмерла річка, не тече хвильками прозора вода. Скляне покривало накрило її. «Осока не шелестить, окута кригою товстою». Сплять дерева, трава, земля.
Не видно співочих птахів. Тільки червоногрудий снігур і достиглі грона калини вносять яскраві краплі у синьо-білий пейзаж.Поодинокі невеликі дерев'яні будинки ховаються між засніженими пагорбами. Перший сніг у горах, зазвичай, випадає рано. Кругом маленьких хат видніється мішаний ліс зі зеленими хвойними деревами та золотаво-коричневими листяними. Чіткі обриси зосереджені на передньому плані картини, а білосніжні барви осіннього лісу, немов перше нагадування про сувору зиму.
На задньому плані високі гори – типові краєвиди будь-якого гірського пейзажу. Вони коричнево-блакитного кольору, над якими опускається погідне небо. Розмитість заднього фону створює відчуття неосяжної глибини простору.
Скоро природа порине у вимушений спокій, який передається глядачеві за до біло-золотавих барв гірського пейзажу.
Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Згадаймо, як у давніші аси немовля разом з материнським молоком уживало хліб: заміст сучасних сосок давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця.
Будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. Народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць; справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем; йдучи на поминки, кожен ніс із собою паляничку; дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю…
Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібу не знає. Може, в цьому справді є частка істини.
Проте, здається мені, основним критерієм ставлення до хліба є рівень нашої культури. Скажімо, а чи в багатьох родинах стало за святе правило не залишати недоїдків? Більшість, з ким вів мову на цю тему, сприймали зауваги як своєрідну образу: що, мовляв, хліба не вистачає, аби ми скнарами жили? Он у чому, виявляється, скнарість – бережливому ставленні до найсвятішого.
І подвійна біда в тому, що цієї хибної думки дотримуються люди середнього і старшого віку, в котрих свої сім’ї, діти. Чи зуміє немовля освоїти глибоку мораль, перейнятися нею, якщо немає з кого «брати приклад»? Далебі, що ні.