-Доброго дня, діти!-сказала вчителькаа першого вересня
-Добрий день!-відповіли учні.
-Сьогодні ви перейшли до 7 класу, і у вас з'явилися нові предмети.
-Так? І які?- запитали діти.
-Алгебра, геометрія, хімія, фізика і екологія,- розповіла вчителька.
-Я знаю дещо про алгебру і геометрію!-сказав учень.
-Ну і що ти знаєш?-запитала вчителька.
-Раніше у нас був один урок - математика, а зараз вона розділилася на два уроки.
-Молодець! Так, тепер у вас немає математики.
-А я знаю дещо про хімію фізику та екологію!-сказала ще одна учениця цього класу.
-І що ти знаєш?
-У 5 у нас був останній рік природознавства, у 6 класі у нас цей предмет розділився на географію та біологію, а в сьомому з'явилися щи 3 предмета, й вони всі разом раніше булу одним предметом, а тепер 5 різних!
-Так, все вірно.
-А в нас пропали ще якісь уроки?-запитав один учень з їхнього класу.
-Крім математики, ні.
-А що таке хімія?-запитала Оленка.
-Хі́мія - одна з наук про природу, яка вивчає молекулярно-атомні перетворення речовин.
-Ого, набуть цікаво!
-Дуже!
-Добре, на лінійці всі стояли тихо, молодці, можете йти додому! Допобачення!
-Допобачення, люба вчителька!
Ніч була гаряча, жнив’яна, наповнена різними ароматами. Духота стояла, як удень. Свіжість півночі не встигала здмухнути вогню з гарячого лиця степу. Павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. Він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. Од заходу потягло тихесеньким, свіжим вітерцем. Він пішов у степ назустріч тій прохолоді. Зорі пишно стояли в чистому небі, миготіли й бризкали світом у сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ: то ніби хто кропив небо вогняною водою, то ніби вогняний палець велетня розпорював небо від верху до самого низу. Зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мріяв од краю до краю. Садок і церква, верби й вітряки — усе мало якийсь фантастичний вигляд пальців, зубчастих стін. Чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом, а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. Павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживати під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум.
