АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Львова — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
Великдень – величне свято для кожного із нас. Моя сім’я ретельно готується. Прибираємо, печемо паски та малюємо писанки. Потім освячуємо ці дари. Зранку ідемо до церкви. У ці дні вітаємося словами «Христос воскрес». Цікавими є народні гуляння біля церкви. Можна побачити багатьох друзів, знайомих. Дозволяється на свята усім бажаючим бити у дзвони. Їх відлуння довго лунає навколо.
Свята несуть радість, добро, зустрічі.Великдень – це дуже велике свято для кожного із нас. У церкві ми освячуємо дари: паски, крашанки та писанки. У ці дні вітаються словами «Христос воскрес». Усі жителі гарно одягнуті. Посмішки на устах. Збирається родина за святковим столом. Я з подругою люблю побити у дзвони біля церкви. Там можна побачити друзів та знайомих. У ці дні дзвін майже не вщухає. Багато охочих спробувати свою силу.
На Великдень усі радіють.Вчора у місті була хороша сонячна погода. Тепле сонечко привітно усміхалось до перехожих. Посилало на землю яскраве проміння.
У цей святковий день було шумно і гамірно. Гучні дзвони кликали до церкви. Люди поспішали на службу. Саме у ці великодні дні збереглась чудова традиція на наших теренах. Після служби брами не зачиняються. Вони відкриті з ранку до глибокого вечора. Багато людей прямують подзвонити у церковні дзвони. Далеко над дзвіницями розстелявся їх бум.
А сьогодні не обійшлося без веселого обливання. Це так званий «обливний понеділок». Особливо він тішить дітвору. У такий хороший сонячний день прохолодна вода не лякала перехожих.
Великодні свята – це зустрічі в родинному колі, серед друзів. Радість та надія на краще.
