Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
За найпоширенішою версією скіфи належали до іранської групи народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які трапляються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей). Антропологічно сколоти степової зони відповідали морфологічним варіантам Зрубної культури.[6]
У перських та індійських джерелах скіфи відомі як сака та шака відповідно.
За Діодором походять від Скіфа, сина Зевса. Він мав синів Пала і Напа. Саме Пал вважається предком палів (скитів).
Геродот повідомляє три перекази про походження скіфів: «За розповідями скіфів, народ їх — наймолодший з усіх. А було це так. Першим жителем цієї ще безлюдної тоді країни був чоловік на ім'я Таргитай. Батьками цього Таргитая, як кажуть скіфи, були Папай і дочка річки Борисфену богиня Апі. Такого роду був Таргитай, а у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший — Колаксай. В їх царювання на Скіфську землю з неба впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша.
Першим побачив ці речі старший брат. Ледве він підійшов, щоб підняти їх, як золото запалало. Тоді він відступив, і наблизився другий брат, і знову золото було охоплене полум'ям. Так жар палаючого золота відігнав обох братів, але, коли підійшов третій, молодший, брат, полум'я згасло, і він відніс золото до себе в будинок. Тому старші брати погодилися віддати царство молодшому. Так от, від Ліпоксая, як кажуть, сталося скіфське плем'я, зване авхати, від середнього брата — плем'я катіар і траспіїв, а від молодшого з братів — царя — плем'я паралати. Всі племена разом називаються сколотами, тобто царськими. Елліни ж звуть їх скіфами.
Так розповідали скіфи про походження свого народу. Вони думали, втім, що з часів першого царя Таргитая до вторгнення в їх землю Дарія (512 р. до н. е.) пройшло якраз тільки 1000 років.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько. Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками. Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною. Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!