Якось влітку ми з татом і двома моїми друзями вирушили у похід з ночівлею. Пізно увечері тато пішов порибалити, а ми сиділи у наметі, розповідали страшні історії. І так ми налякали один одного, що боялися з намету носа висунути. Як то кажуть, у страха великі очі. "Розходьтеся по наметах, хлопці, завтра вставати рано", - сказав мій тато. "Дивіться, який місяць яркий, видно, хоч голки збирай". Ми вийшли з намету, хоча страшно було дуже - здавалося, що за кожним кущем хтось сидить. Тоді я й зрозумів, що означає прислів'я "Лякана ворона і куща боїться".
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Я сьогодні попрацювала на совість.
У четвер ,цієї неділі ,я їду у подорож.