Не біжи, не читай, не ходи, не роби, не їдь, не сиди, не говори, не дзвони, не барись, не бери, не давай, не ший, не носи, не пити, не тужити, не кричати, не купатися, не співати, не виконувати, не думати, не любити, не літати, не дружити, не жити, не повторювати, не сіяти, не допомагати, не стояти, не рости, не писати
1)Весело землі:цвіте, красується цвітами,садами темними лугами. 2)Добре синові: внього є мати, і добре матері: в неї є син. 3)Твоя любов і серце не вмира: ти скрізь століття щастя наше бачив і цвіт землі у гомоні Дніпра. 4)Сниться: із туману хата наша встає. 5)Найтепліший спогад із дитинства: мати вишиває рушники. 6)І не треба долі дорікати:всіх не може обіграть вона. 7)Збагни глибинно і затям: з краплин утворюється море, переростають в прикре горе помилки власного життя. 8)Ідемо вдвох : тут для гучних компаній не містце. 9)Зелений яр сьогодні незвичайний: хисткий туман хитається на дні. 10)Глянь моя мила: зорі посивіли над Дніпром. 1)Творити добро- закон життя моральних людей. 2)Не знати правил переходу через дорогу- небезпечно для життя. 3)Допомагати людям похилого віку- перша ознака вихованості. 4)Тут - все моє , за лісом - моє, за степом - теж моє. 5)Сестрі ляльку, братові машинку . 6)Всупереч очікуванням вона не злякалася - навпаки зраділа звістці. 7)Опусти довгу соломинку у воду- і вона легко попливе по хвилях річечки. 8)Мить- и розбійник з'явився прямо перед нею. 9)Двері прочинилися- з них виднілася голова Сашка. 10)Гляне з-під лоба- вогнем обпалить.
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося. Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення. На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
