Продовжити розповідь. одного дощового дня ми грілися біля грубки.на підвіконня сіла синичка.холодні краплини били по теплій спинці.поривчастий вітер задирав мокре пір"ячко.пташка сиділа і боязко зиркала на нас чорними речень 5-7
Ми деякий час гали за нею,нам стало її шкода. Все ж таки ми вирішили її впустити в хату й нагодувати. Спочатку вона нас боялася,і не хотіла залітату до нас. Ми для того, щоб цю милу птицю не лякати вийшли з кімнати,та пішли до кухні, за крішками хліба, щоб нагодувати синицю.Коли ми повірнулися до кімнати вона вже сидшла коло батареі,та все ще дивилася на нас дуже боязко. Нагодував синичку, ми відкрили вікно ш вона полетіла до своеї родини.Але прилітала до нас кожен день.
Лист для Діда МорозаЛюбий Діду Морозе! Пише тобі дівчинка на ім’я Катя. У цьому році я вела себе майже відмінно. Ну, це якщо не враховувати ту бійку з Валерою. Ну і що? А він перший почав! Нічого було мені мишу в портфель підкладати!Ти не подумай, я тварин люблю, мені батьки навіть на день народження собаку подарували. Я назвала його Гризлом. Ну це окрема історія з погризеними туфлями. Я не хотіла рвати Валері штани, то ненавмисно. Я просто не розрахувала сили. Ну хто винен, що тато хотів хлопчика, а народилася я, і він, не падаючи духом, віддав мене у спортивну школу займатися боксом. І синця я не хотіла Валерчику ставити. Він просто повільно увертався, от і потрапило його око в зону атаки. Любий Дідусю! Ну, хоч я в не винна у цій бійці, ти все одно попроси пробачення у нього від мого імені. І подаруй йому гарну іграшку.А ще попроси пробачення від мого імені у Оленки. Вона, правда, зміючка, але все одно заслуговує на подарунок під ялинку. Ну просто там як ситуація склалася. На контрольній Оленка не давала мені списувати, а мені що ж, двійку додому нести? Вона сама винна, що так жаднічала. От якби не жаднічала, пішла б додому з двома косичками. А так одну прийшлося ліквідувати. Ну це ненавмисно! Просто в стані афекту я себе не контролюю. Ну так вийшло!Дідусю, ти на мене не ображаєшся? Я ж уже веду себе зразково!! Я як по струночці ходжу! Таткові виховні методи дають про себе знати! Іноді я на уроках сидіти навіть не можу, тільки стою. І ще прохання! Дідусю, забери у татка отого рємня. Він йому зовсім не личить, та й боляче б’ється. Не треба мені подарунків під ялинку, поклади їх краще тим, кого я образила. Так буде краще. І мене совість не гризтиме.
