У незнайомому лісі Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли
Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. Павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. Його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. Виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. Усі односельці вважали Павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. І якщо з Павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.
Дідусеві казки коли я був маленький, я дуже любив слухати, як дідусь читає або розповідає мені казки. ніякий телевізор, ніякі мультфільми не могли зрівнятися з моїм дідусем - так цікаво він розповідав. у мого дідуся дуже приємний голос, як почуєш - заслухаєшся. у нас вдома завжди було багато книжок з казками. там були не тільки мої улюблені українські та россійські народні казки, але й казки інших народів - ійські, німецькі, румунські, китайські, індійські і навіть африканські. коли він мені їх читав, то завжди пояснював все, що я не розумів. з цих казок я довідувався, як жили та живуть люди в інших частях світу. а ще він читав мені давньогрецькі міфи та біблейні історії для дітей. навіть зараз, якщо я чогось не розумію або не знаю, я іду до дідуся, і він мені все пояснює. можно сказати, що дідусь був моїм першим вчителем, а дідусеві казки - підручниками.
Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли