Ольга Басараб - член багатьох громадських організацій - у середині двадцятих років двадцятого століття стала найяскравішим символом боротьби за українську державу. Батьківський рід Ольги належав до давніх і відомих священицьких родів, відомих в австро–угорській Галичині. Ольга народилася 1 вересня 1889 року на території сучасної Івано–Франківщини. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Вона змалку навчалася у приватному пансіоні для дівчат у Німеччині, потім у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Після повернення до Львова Ольга розпочинає працювати в українському банку «Дністер», а також стає членом головного відділення львівської «Просвіти» та товариства «Сокіл-Батько».
З Дмитром Басарабом, своїм майбутнім чоловіком, Ольга познайомилася, навчаючись у Перемишлі. Вони повінчалися під час першої Світової війни у Відні. Після першого ж бою 22 червня 1915 року на італійському фронті Дмитра Басараба було нагороджено хрестом Заслуги ІІІ класу. Посмертно.
Ольга дедалі більше посв'ячує себе громадській праці у воєнних умовах. Ще раніше разом із подругами вона створила першу жіночу чоту. І хоча, на відміну від подруг, Ольга не вдягнула військову форму однострою, вона присвятилася праці у віденському Українському жіночому комітеті до пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародного Червоного Хреста. З 1918 року Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, водночас була українською розвідницею, відвідувала різні західноєвропейські держави. 1923 року Ольга переїхала до Львова, була зв'язковою Євгена Коновальця - основоположника української військової організації.
Її ім'я стало окремим поняттям історії визвольного руху. По сьогодні одна з гілок родини Басарабів, яка проживає в Північній Америці, зберігає традицію: коли народжується перша дівчинка її називають Ольгою та намагаються до кінця життя зберегти її дівоче прізвище.
Ольга Басараб - член багатьох громадських організацій - у середині двадцятих років двадцятого століття стала найяскравішим символом боротьби за українську державу. Батьківський рід Ольги належав до давніх і відомих священицьких родів, відомих в австро–угорській Галичині. Ольга народилася 1 вересня 1889 року на території сучасної Івано–Франківщини. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Вона змалку навчалася у приватному пансіоні для дівчат у Німеччині, потім у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Після повернення до Львова Ольга розпочинає працювати в українському банку «Дністер», а також стає членом головного відділення львівської «Просвіти» та товариства «Сокіл-Батько».
З Дмитром Басарабом, своїм майбутнім чоловіком, Ольга познайомилася, навчаючись у Перемишлі. Вони повінчалися під час першої Світової війни у Відні. Після першого ж бою 22 червня 1915 року на італійському фронті Дмитра Басараба було нагороджено хрестом Заслуги ІІІ класу. Посмертно.
Ольга дедалі більше посв'ячує себе громадській праці у воєнних умовах. Ще раніше разом із подругами вона створила першу жіночу чоту. І хоча, на відміну від подруг, Ольга не вдягнула військову форму однострою, вона присвятилася праці у віденському Українському жіночому комітеті до пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародного Червоного Хреста. З 1918 року Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, водночас була українською розвідницею, відвідувала різні західноєвропейські держави. 1923 року Ольга переїхала до Львова, була зв'язковою Євгена Коновальця - основоположника української військової організації.
Її ім'я стало окремим поняттям історії визвольного руху. По сьогодні одна з гілок родини Басарабів, яка проживає в Північній Америці, зберігає традицію: коли народжується перша дівчинка її називають Ольгою та намагаються до кінця життя зберегти її дівоче прізвище.
М.в. на одній тисячі п'ятистах шістдесяти одному, на тридцяти тисячах чотирьохстах