Зараз чи не на першому місці не тільки в нашому місті , а й в усьому світі коштує проблема збереження екології . І я, і моя родина намагаємося зберегти екологію на нашій « блакитній планеті ». Навіть найпростіша акуратність під час відпочинку на природі - це вже велика справа. Адже всі ми - люди , ми відповідаємо за все , що нас оточує. І якщо ти прибереш сміття після себе, чи не кинеш повз урни клаптик паперу або пластикову пляшку на газон , то зробиш краще не тільки собі і оточуючим , а й майбутнім поколінням. Погодьтеся , приємно милуватися чистими вулицями , гуляти по прекрасною набережною , проводити час в зеленіючих парках і скверах міста . Адже їх чистота та благоустрій залежить від кожного з нас. Кожен з нас хоче жити в чистому місті . Кожен з нас розуміє , що сміття - це хвороба. Хвороба суспільства , хвороба міста , хвороба в прямому сенсі слова . Кожна розумна людина хоче захистити себе , свою сім'ю від цієї хвороби. Кожен хоче , але не кожен щось для цього робить. У масштабі моєї родини , наприклад , ми вирішуємо цю проблему тим , що намагаємося не смітити , стежимо за чистотою не лише у своїй квартирі , але в своєму під'їзді і в своєму дворі. « Чистий двір , чиста вулиця , чисте місто ! » - Це має стати стилем , нормою життя , відмінною рисою світогляду і поведінки жителів нашого міста
«Заповіт» Т. Г. Шевченка являє собою найпоетичніший гуманістичний маніфест не тільки в українській, а й у світовій літературі усіх часів. «Маніфест» можна з впевненістю вважати програмою життя і творчості великого Кобзаря. Це неповторний поетичний заповіт, у коротких рядках якого поет звертається до своїх сучасників і майбутніх поколінь. Автор «Заповіту» мріє, щоб народ згадував його «незлим, тихим словом» і щиро вірить у те, що й через багато років його творчість і його ім’я не забудуться українцями. Т. Шевченко забуває про мотив власної смерті, який ми бачимо у початкових рядках віршу. І це цілком природно, адже автор розмірковує про долю Батьківщини. Смерть більше не лякає Кобзаря, бо автор мріє лише про те, як дніпровські хвилі понесуть «у сине море кров ворожу». Заради цього поет згоден покинути грішну землю і полинути до Бога. Тоді степова могила перетвориться у нерукотворний пам’ятник, яким і стала для наших сучасників творча спадщина великого Кобзаря.
