Пояснення:
чому українську мову називають мелодійною?
Кожна мова світу має свої особливості.
Наша мова також має свою родзинку: у світі вона
сприймається як одна з наймилодійніших. Нам, носіям мови, тим,
хто любить свою мову, спеціальних фактів і не потрібно. Про
красу й приємність звучання української мови є більш ніж
достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі
загальновідомих.
Українська мова могутня, глибинна. І кожне слово має свій
відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість.
Рідна мова — це мова націй, мова предків, яка зв’язує
людину з його народом. Рідна мова — найбільший скарб.
Існує твердження, що українська мова — одна з
найбагатших слов’янських мов.
Отже, українську мову треба любити, плекати, дбати про неї, адже неможливо уявити існування народу без рідної мови.
ответ:Знаходити спільну мову - домовлятися, розуміти один одного (поз.),
говорити різними мовами - не розуміти один одного (нег.),
довгий язик - балакуча людина, пліткар (нег.),
гострий на язик - дотепна, схильна до дискусій та досить жорстких зауважень людина (поз.),
замкнути язика - замовкнути,
чесати язиком - балакати без діла, базікати, казати дурниці (нег.),
поламати собі язик - вимовити щось складне, незнайоме,
плескати язиком - базікати (нег.),
прикусити язика - замовкнути, припинити розмову (нег.),
проковтнути язика - мовчати, як німий,
розпустити язика - бути занадто відвертим, сказати зайвого (нег.),
тримати язик за зубами - мовчати, берегти таємницю (поз.),
язик до Києва доведе - про людну, схильну до фантазій та красномовну,
язик не повертається - про висловлювання, що видається мовцю неправдивим, губим абощо (нег.),
язик без кісток - про людину, що легко говорить; про плітки, що виникають в суспільстві і можуть бути неймовірними (нег.).
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.