Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа івідмінка, відповідає на питання хто? або що? В українській мові, яка належить до флективнихсинтетичних мов, іменник є змінноюча, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.
Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий?чия? чиє? чиї?
Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».
Займенник — повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, але не називає їх. Відповідає на питанняхто? що? який? чий?
Були і ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті — однорідні підмети. Там хати садками вкриті, срібним маревом повиті — однорідні присудки. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину, в зеленому гаю — однорідні додатки. Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу — однорідні означення.Яблуні дихали цвітом росяно, червоно, біло — однорідні обставини. Однорідні члени речення, що не мають при собі пояснюючих слів, називаються простими: Жито, пшениця і овес — усе разом поспіло й посохло.Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаютьсяпоширеними: На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока.
2555555555555555555555555555555