Всі діти України ходять до школи, багато з них потім закінчує коледжі або вступає до Вузів. Тому що ми розуміємо: кожній людині потрібні знання у повсякденному житті. Треба вміти читати, писати, рахувати. Сучасну людину оточує багато техніки не тільки на виробництві, але й у побуті. Потрібні знання, щоб розібратися у всьому різноманітті навколишнього світу.
Вчитися необхідно, щоб отримати гарні знання. Освічена людина відчуває себе впевнено, у неї багато друзів. У наш час, щоб отримати гарну роботу, необхідні глибокі і різносторонні знання, володіння іноземними мовами. Школа допомагає нам отримати основу знань, навчає культурі спілкування.
Вчитися буває важко, але ми розуміємо, що це необхідно і цікаво!
Украинский язык очень важен , а почему вы узнаете сейчас.
Сколько раз мы говорили что никто другой кроме украинских девушек не наделён таким голосом. Но вот пример если сравнить оперу спетую на немецком и на французском , то явно вам больше понравится на французском. Во первых французкий более ,,нежный и ласковый" язык. Украинский язык как никакой другой отображает культуру своего народа. И мне кажется , что задавать такой вопрос. Ведь если ты не понимаешь ценности того или другого будь то язык или предмет, что угодно! Разве тебя можно назвать патриотом или просто человеком. Из такого вопроса может влиться такой вопрос: а зачем человеку вообще речь! И как по мне так нельзя вообще даже мысль такую в голову допускать. Все языки важны. Нельзя думать так: на этом языке говорит мальчик который мне нравится , а на этом языке говорит моя семья которая меня не любит его я забуду".
До особливостей наголошування слів української мови належать:
– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла́);
– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних (кварта́л, кіломе́тр, аристокра́тія);
– подвійне наголошування слів (за́вжди́, по́ми́лка);
– наголошування складних слів (прива́тнорабовла́сницький, ра́боторгі́вля);
– наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові (фено́мен, до́гмат, гене́зис);
– наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (ки́дати, нови́й, ви́падок, віднести́,);
– наголошування слів з метою розрізнення їх значень (ви́ходити і виходи́ти, забі́гати і забіга́ти).
В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:
– дієслова вести́, нести́ і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (бу́де, бу́дуть, була́, були́ тощо);
– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’яза́ння, планува́ння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знання́, звання́ тощо);
– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величина́, новина́тощо);
– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Ки́ївщина, Доне́ччина);
– відіменникові та віддієслівні іменники з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, мають наголос здебільшого на префіксах (за́хід, ро́зстріл, за́тишок, пере́біг, при́повідка тощо); винятки розгро́м, зачи́н, набі́р;
– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листки́, сторінки́ тощо);
– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокра́тія, демокра́тія; діало́г, катало́г тощо; числівники одина́дцять, чотирна́дцять, п’ятдеся́т, шістдеся́т тощо; більшість слів однакового типу творення мають різний наголос, напр.: вимика́ч, шука́ч і вини́щувач, випро́стувач; міліме́тр, кіломе́тр і баро́метр, термо́метр тощо.