Объяснение:
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається гати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе.
Увесь день простояли козацькі чайки на височині каф-фських берегів. Чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. А коли сонце схилилося до
Заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
Канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче Каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
Цитадель не здавалася. Усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. Доводилося розпочати справжній бій і облогу. Сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, Каффу не можна вважати взятою.
Козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс Каффу.
Певно, фундамент підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два широких отвори. З переможним ревом кинулися в них козаки. А з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. Розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
Тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. Це вирішило кінець бою. З подвоєною силою кинулися козаки в напад. Здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.