ШЕВЧЕНКОВА МОГИЛА
Був пишний липневий ранок 1880 року, 19 липня. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром.
Дорога повилась під горами. Чудові садочки, притуленні на горах або сховані в задинах, були наскрізь пронизані сонцем. Через яблуні та вишні блищала яснозелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Дніпро синів недалечко за низиною, вкритою то сірим піском, то густими кутами осокора. Між двома лапичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Минули ми ту дику, але поетичну картину. Знов виступили рядами широкі боки гір, вкриті місцями рідкими старими дубами. Дніпро розкішно ллється більше верстви завширшки попід самими горами. Тут, за три верстви до Канева, стоїть над Дніпром Шевченкова гора.
- Ооо, привіт ,Оксано, скільки літ, скільки зим?
-Привіт ,Настю, ой і справді так давно не бачились...
- Ти не проти піти в якесь кафе, посидіти, поговороити?
- Ну звісно не проти, але зараз я маю справи, давай зустрінемось краще ввечері, десь о п'ятій годині.
- Згода, ну тоді до зустрічі.
- Бувай.
Ввечері:
- Хмм...Вже п'ята, а Насті все немає і немає, де ж це вона? Ну ще трохи почекаю
Тим часом Настя:
- Ой вже 5, а я ще зовсім не готоваНу нічого Оксана почекає...
Тим часом у Оксани:
- Вже година пройшла, а Насті все нема. Вона напевно і не прийде, йжу я до дому...
Оксана зібралася і пішла, а через 5 хвилин прийшла і Настя, але подруги там вже не було.
- А де ж Оксана?Вона напевно на мене не дочекалася...Ну от і поспілкувалися...
