Весняний ліс наша краса. Настає весна, прокидаются звірята, а разом з ними весняний ліс. В ньом ми можемо побачити лагідні підсніжники, травичку. Ліс гарний літом, осіню, зимою, але найгарніший весною. Весняний ліс немає слов як його описати, бо потрібно бачити всю красу на глаза.
Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.
Зараз існує такий сценарій навчання людини у пострадянському світі: дитсадок, школа(відповідно середня освіта), коледж або університет і по-бажанню магістратура. Що ми маємо в результаті? – Колосальну кількість втрачених років і витрачений на навчання величезний відрізок життя. Тут головним чином стоїть питання чи не дарма були змарновані ці роки. І тут вже відповідь сугубо індивідуальна, бо кожний витрачає час навчання по-різному. Хтось по-призначенню, а хтось впусту. Тут вже все залежить не від системи освіти, а виключно від людини.
