Тарас Григорович Шевченко був талановитою людиною. Він обожнював свою справу. Його твори душевні(думаю это слово не правильно написала), та з любовю до країни. Тарас хотів донести до людей, що б вони любили свою країну. Мені дуже подобается творчість Тараса Григоровича Шевченка.
Тарас Шевченко- великий український поет. Він є засновником сучасної української літературної мови. Шевченко народився в родині кріпака в селі Моринці у 1814 році. Юний Тарас дуже рано став сиротою. Він був пастухом, батраком у попа, а коли йому виповнилося чотирнадцять, хазяїн забрав його у свій будинок як хлопчика-слугу - "козачка". У 1829 році хазяїн Шевченка переїхав у Вільно, а потім - Санкт-Петербург. Хлопчика-слугу він узяв із собою. З ранніх років Шевченко любив малювати, хазяїн вирішив зробити його кріпосним художником. Його смерть 10 березня стала великою утратою для української літератури і визвольного руху - А. Герцен написав і опублікував велику статтю на смерть Шевченка у своєму журналі "Дзвін" у Лондоні. Шевченко - улюблений автор мільйонів українців, справжгій народний поет. Його твори перекладені багатьма мовами.
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи. Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо. А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась. З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались. Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком. Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому. Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
