Моя майбутня професія
Кожна людина хоче бути щасливою. Однією зі складових щастя звичайно ж є робота. Улюблена робота. А якщо людина отримує за улюблену роботу і пристойну винагороду то це вже Велике Щастя! Це, звичайно, жарт, а от вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. І братися за неї треба якомога раніше, бо як то кажуть: «Старого собаку нових трюків не навчиш»!
Батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. Завдячуючи цьому, я ніколи не соромилась своїх уподобань, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. Тож, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним. Але не легким.
Точні науки мене не вабили. Я завжди губилася в світі цифр та розрахунків. Думки про абстрактні речі стомлювали мене.
Оскільки мої батьки люди аж ніяк не прагматичні: тато актор і режисер, мама хореограф і письменниця, тож і мене перемогла творча натура (хоча я не дуже вірю в те, що тут причетна спадковість). Просто мені завжди хотілося зробити цей світ кращим або ж увічнити його красу на папері чи то словами, чи то фарбами.
А якщо чогось хочеш досягти треба докласти зусиль. І я наполегливо вчилася малювати, писати вірші, старанно вивчала іноземні мови (щоб мати змогу спілкуватися з будь-ким). А перебудова світу «на краще» почалася з до "братам нашим меншим" собакам. І це не рік, не два, а майже все життя.
Здавалося, що з вибором професії проблеми не буде. Та де там! Щоб отримати вищу художню освіту треба спочатку оволодіти ненависною математикою! А для того, щоб поповнити лави кінологів, знань з біології замало хімія стоїть на кордонах моєї мрії і не пускає до бажаного! Професія перекладача? Цікаво, але дещо обмежено…
Тривалий час я вагалася з остаточним вибором вищого навчального закладу, де б я могла отримати всі необхідні знання, що приведуть до країни Щастя. До Країни, де я зможу спробувати все, бути всим, відчути справжнє задоволення і дарувати людям радість. І врешті зрозуміла, що професія «актор театру та кіно» саме той золотий ключик, що відкриє дверцята до здійснення мрії.
Объяснение:Внутренняя политика.! Первый хан Могулистана Тоглук-Тимур сохранил улусно-бекскую систему правления, уделив основное внимание усилению центральной власти. Он сделал столицей ханства город Алмалык, привел в порядок сбор податей и налогов, а так же стал известен тем, что в один день обратил в ислам 160 тысяч человек, сделав мусульманство государственной религией. Так сообщают источники, и первый из них "Тарих-и Рашиди" Мирзы Хайдара Дулати.
!Внешняя политика.! Тоглук Тимур в своей внешней политике главной целью ставил подчинить себе и Маверранахр. 1360-61гг.-успешные походы в Маверанахр. Наместником в Маверранахре он оставил своего сына Ильяса. Но могульские эмиры стали активно грабить завоеванный народ, думая только о своей выгоде. Честолюбивый эмир Тимур решил использовать недовольство народа могульскими правителями, их постоянную вражду между собой, и начал интриги против наместника Ильяса. Смерть Тоглук Тимура вынудила Ильяса вернуться в Могулистан. На обратном пути войска Ильяса ходжи столкнулись с отрядами эмира Тимура и были вынуждены вступить в битву. Тимур победил в схватке.
В 1365 году Ильяс, ставший правителем Могулистана, выступил в поход на эмира Тимура. На побережье Сырдарьи между Чиназом и Ташкентом произошла битва, получившая у историков название Батпактинская битва ("Грязевая битва") Во время битвы пошел ливень и глинистая земля значительно мешала драться сражающимся. Выносливые воины Могулистана смогли победить в этой битве, к тому же к ним подошло подкрепление, свежие отряды Шамс ад-Дина Дуглата. При отступлении армии эмира Тимура много людей была втоптано в грязь и глину. "На поле битвы пало около десяти тысяч человек" - так сказано в "Тарих-и Рашиди". Теперь дорога на Самарканд была открыта, и могульские солдаты не нашли ничего другого, как начать грабить местное население. Жители Самарканда оказали могульским воинам жестокое сопротивление, руководили которым члены духовного движения сербедаров. Продолжительная осада значительно ослабила могульскую армию, к тому же среди лошадей начался падеж из-за конской чумы. Могулам пришлось отступить от города. Так что ханы Могулистана не смогли восстановить власть Чагатаидов\ в Средней Азии.
самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий?
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник
вказуе на ознаку
запаху (п’янкий, запашний),
кольору (білий, зелений),
віку (старенький, давній),
розміру (величезний, середній),
матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
якості (твердий, гнучкий),
принадлежності (зятів, сестрин),
простору (далекий, близький),
часу (ранній, вчорашній)
внутрішні властивості (добрий, щедрий),
зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
ознаки за відношенням до місця (міський, районний).
У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю
Скарбниця природи
Мешканців лісу не можна тривожити шумом, криком. Не слід смітити в лісі. Збираючи ягоди чорниці, пам'ятайте, що не можна виривати кущики з корінням.
Не можна руйнувати мурашники, пташині гнізда. Де є мурашники — дерева менше хворіють,а без пташиної пісні ми не почуємо весни.
Ліс — це велика скарбниця природи. Треба оберігати його багатства, вміло їх використовувати. Ліс відкриє свої таємниці лише тому, хто приходить до нього як друг. Що більше ви будете знати про ліс, то більше любитимете його. А того, кого любиш, і сам ніколи не скривдиш, і іншим не дозволиш.