Объяснение:
1. Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне (П. Тичина).
2. Людство не усвідомить себе як єдине ціле — не буде йому добра (О. Гончар).
3. Не русалонька блукає — то дівчина ходить (Т. Шевченко).
4. Ми вийшли з льоху — чи вернемось у льох? (І. Драч).
5. Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото (Є. Дудар).
6. Розвиднялося, сонце зводилося з-за обрію неймовірно велике, розжарене, з мученицькою усмішкою на виду (Є. Гуцало).
7.Учора тут ще басувало літо, тепер дивися: молода зима! (М. Вінграновський).
У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А який народ не хотів би собі такої честі ? вважатися найдавнішим? Отож і намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший правитель.Здійснюючи далекі подорожі, знайомлячись з новими краями і тамтешніми мовами, люди помітили дивну схожість між словами різних, навіть територіально дуже віддалених мов. Звідки б вона взялася? Не інакше як ці мови – далекі нащадки якоїсь матері – прамови. Вона не належала жодному з відомих народів і не зафіксована в жодній пам'ятці . Нова ідея захопила вчених: дослідити відповідності між окремими мовами і на їхній основі реконструювати прамову.Факт її існування в сиву давнину був поза сумнівом.
Та й ця реконструйована мова була не найпершою мовою людства, а нащадком ще давнішої. Закономірно постає питання: коли ж уперше зазвучала на землі людська мова, як з'явилася і якою була? Питання не менш давнє, як і проблема первородства. Одні вважали, що мова закладена в людині від народження, як, скажімо, здатність їсти, бачити, чути тощо. На думку інших, дісталася вона людям від якоїсь геніальної істоти, що її створила. Неабияка роль приписувалася і славнозвісному Адамові, що його нібито першого Бог навчив говорити, а від нього вже цю здатність перейняли й інші люди. Були й такі, що додержувалися думки, нібито речі з'являються на світ з їхніми назвами.