вишня-{в и ш н, й а }-виш-ня-2 слога
в(в)-согл,тверд,парн,звонк,не парн.
и(и)-гласн,ударн
ш(ш)-согласный,твердый,непарн,глухой,парный.
н(н,)-согласный,мягкий,парный,звонк,непарн,сонорн.
я [й'] - согласный, мягкий, звонкий, непарный, сонорный
[а] - гласный, безударный
5 букв,6 звукрв,я-2 звука.
люди-(Л, у д, и)-лю-ди- 2 слога
л [л'] - согласный, мягкий,парн, звонкий, непарный, сонорный
ю [`у] - гласный, ударный
д [д'] - согласный, мягкий,парн, звонкий, парный
и и - гласный, безударный
4 буквы,4 звука
Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.
Побачив, як від берега відплив човен, у якому сиділо троє засмаглих парубійків.
Якось я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом мою увагу привернув дивний звук. У розкуйовдженому гіллі куща лежав чи то хворий, чи поранений собака. Його лапи безвільно відкинуті вбік, морда — на зів’ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, повним болю і туги. Як же він опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.
Де ти взяв цього пса? — почувся голос товариша.
Цієї миті собака загарчав, ледь підвівшись, встав на чотири лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть намагається мене захистити?
Я розповів товаришеві про все, що бачив, і про свої здогади.
Ми оглянули собаку. Боляче було дивитися на суцільна рану на боку, облізлу шерсть, відвислу подекуди шкіру.
Ми завзято взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев’язали моєю сорочкою.
Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, мружив очі.
Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням.
Ми спорудили з листя курінь, намагаючись сховати собаку від пекучого сонця, пригадували цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання.
Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. З нього вийшла дівчина.
— Альбатросе! — покликала вона.
Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. Дівчина присіла навколішки і погладила пса поміж вухами.
— Це ваш собака? — запитав я непривітно. — Що з ним сталося?
Дівчина ніяково розповіла, що випадково перевернувся казан з рибальською юшкою і товаришів собака мало не обварився… А на наш докір, що не до гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.
Товариш звинуватив її в тому, що друзі не до пораненій тварині, а привезли на острів помирати.
Дівчина, розгнівавшись на те, що їй дорікають, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш його не відпустив. Аж коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.
— Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї Незрадливою любов’ю.
— Вірність! — сумно сказав товариш.
