Текло собі у лісі самотнє джерельце. Господарські руки одного доброго чоловіка облаштували там криничку. Посадили поруч деревце. Зробили зручну лавку. Втомлені подорожні протоптали стежку до кринички. У спекотну днину зупиняються, щоб напитися прохолодної водиці. Присісти та відпочити з дороги. Добрими словами згадати золоті руки того невідомого чоловіка. Він зробив затишним та корисним маленький куточок лісу.
У нашому лісі є криничка. Її облаштував хтось для подорожніх. Поблизу змайстрував невеликий столик та лавочку. Дуже приємно у спекотну пору відпочити у цьому затишному куточку ліса. Випити смачну прохолодну воду із лісової кринички. Подякувати в думках турботливому чоловікові, який подбав про інших.
Объяснение:
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.
1) Я, |засипаний сніжинками й зірками|, йтиму манівцями неба...
A. Речення з відокремленим означенням.
2) Умирають майстри, |залишаючи спогад, як рану| (Л. Костенко).
Г. Речення з відокремленою обставиною.
3) Дикі качки, |крім базару|, водяться на лугових озерах та по очеретах... (Остап Вишня).
B. Речення з відокремленим додатком.
4) І Оксану, |мою зорю|, |мою добру волю|, щодень Божий умивали. (Т.Шевченко)
Б. Речення з відокремленою прикладкою.