Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє і підтримає, на кого можна покластися в будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг - щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче - не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти" відносини з ним. Справжнім є саме той друг, з яким разом пройшли і радості, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.
Хоча кожен з нас в якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба - це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді навіть і самопожертви.
"Хто просить, а давати забуває, мати тільки те, що має". (Колумбійська прислів'я)
У дружбі інтереси
товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлять людей на вищий щабель, допомагають зберегти в серці почуття безкорисливої любові до друга.
Ми просимо одного прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, будинок, майно. Справа за малим - за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер)
Не можна плутати щиру дружбу з дружніми взаєминами, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг - завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи чи навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба - це тонка і крихка річ, і, знайшовши в грязі цей "діамант дорогий", потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.
Не довіряти одному більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко)
Для кожної людини одним з найважчих випробувань є самотність. Недарма ж людей, засуджених до смертної кари, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина - це суспільна істота, і воно потребує суспільстві. У літературі існує безліч прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з однойменного роману А. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приречені на невизначений термін бути наодинці з самим собою, і справжнім подарунком небес вважали своїх вірних друзів, яких нарешті зустріли - абата Фаріа і П'ятницю.
Але не буде лише спробою втечі від самотності спроби у всіх людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять з гідністю. Тому не варто покладатися на людину, яку знаєш не так давно і відносини з яким базуються тільки на припущенні, що він є гідним.
Отже, потрібно з обережністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити його. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.
