Як могли б розвиватися події, пов'язані з загубленими рукавичками, якби хлопці не були справжніми друзями? загублені рукавички товаришів у мене багато — у школі, в нашому й сусідських дворах. але найбільше я дружу з ігорем. яка в нас дружба — судіть з такої пригоди. коли похолодало і випав сніг, ігореві, щоб не мерзли руки, купили зелені вовняні рукавички. м'якенькі й теплі-теплі. я теж захотів такі самі. мама купила і мені. одного разу на великій перерві ми кидалися сніжками. як подзвонили на урок, припинили гру, вбігли в клас, глянули, а в нас обох немає по рукавичці. в мене — лівої, в ігоря — правої. наступної перерви майже всім класом шукали. перерили в шкільному дворі геть увесь сніг і не знайшли. — ну, де вона пропала? — сумував ігор. — тепер дома будуть — і мене — журився я. мені ще нічого. а ось ігореві більше перепаде. «а що, як віддати йому свою рукавичку? — раптом подумав я. — в нього ж — права, в мене — ліва. якраз і буде » але ж ігор може ще й не взяти. знаю його. скаже: «чого це ти мені свою віддаєш? бери краще мою». ні, якщо вже віддавати ігореві свою рукавичку, то треба, щоб і він про це не так і зробив. наприкінці останнього уроку засунув тихцем рукавичку в ігорів ранець, глибоко, на саме дно. «ото здивується, як знайде! — тішився я. — і радий- радий буде, що так щасливо все закінчиться». однак вийшло непередбачене, довелося самому дивуватися. коли я вдома викладав на стіл із свого ранця книжки та зошити, то разом з ними витяг і зелену вовняну рукавичку. спершу подумав, що ми з ігорем переплутали ранці. стривай, стривай, рукавичка ж із правої руки! тепер все виявляється, ігор теж хотів мене виручити і засунув у мій ранець свою рукавичку. от сміхота, от комеді хапаю рукавичку і мерщій до ігоря. тільки відчинив свої двері, відчиняються навпроти і його. я тримаю в руці зелену вовняну рукавичку і він держить таку
