Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Козаки за внутрішніми якостями та за зовнішніми ознаками були повним відображенням свого народу, свого часу, вони відповідали всім ознакам справжніх патріотів своє Батьківщини.
Вони були здебільшого середнього росту, сильні, хоробрі, міцні, плечисті, від степового повітря і літньої спеки були смаглявими.
З постриженою головою на якій був тільки чуб (оселедець), з довгими вусами на верхній губі, вічно тримаючи люльку в зубах, погляд завжди був похмурим, зустрічаючи сторонніх спочатку непривітно, неохоче відповідаючи на питання, згодом лагіднішав, веселішав.
Постать козаків завжди надихала мужністю, неповторним гумором, молодецтвом. Завжди був здоровим, вільним від хвороб, умираючи в більшості на війні, віддавав шану свої рідній землі.
Сьогодні наш народ є слабким, недовговічним, порожнім: як до дев’яноста років хтось доживе, то вже стежки під собою не бачить, а в данину у сто років тільки в силу вбирався, тому козаки жили довго і весело.
Що стосується внутрішніх якостей козаків, то помітна суміш вад і чеснот, вважаючи головним заняттям і ремеслом свого життя війну, захист свої неньки України : часто підступні, хитрі, жорстокі, дикі щодо своїх ворогів.
Козаки були справжніми братами один одному, друзями, вірними товаришами, надійними соратниками.
Характеристика козака. Добродушність, щедрість, безкорисливість, щира дружба, висока любов до свободи – були характерними рисами наших козаків, вони краще воліли люту смерть, ніж ганебне рабство. Щодо сторонніх осіб козаки були гостинними і привітними. " У Запоріжжі любий бажаючий міг прийти у курінь, жити чи пити без ніяких допитів або вдячності за гостинність. "
Війна у житті козаків була головною справою, тому на війні відзначалися розумом, хитрістю, умінням раптово і несподівано напасти на ворога, вражаючи великою відвагою, терпінням і здатністю дивитися в очі смерті. У боях вмирали як справжні лицарі, не дорожили своїм життям «Уміючи шарпати, уміли і померти не скиглячи».
