У житті людина може досягати різних висот. Багато хто прагне владарювати, керувати, бути значною й помітною фігурою. А дехто вважає, що й маленька людина може приносити велику користь. Викладіть Ваш погляд на проблему: Чи заслуговує маленька людина на ту ж повагу, шо й людина з високими амбіціями?
Без перебільшення можна стверджувати, що кожна людина гідна поваги, незважаючи на її становище в суспільстві чи кількість грошей.
Щоб довести свою думку, скажу таке: звичайна й проста людина може бути наділена найкращими людськими якостями. На щастя, особистість визначають доброта, щирість, чесність, уміння співчувати, а не амбіції чи рівень достатку.
На згадку спадає головна героїня драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Наталка – проста сільська дівчина. Вона розумна, працьовита, скромна. Її в селі характеризують так: «Золото – не дівка!». Наталка самовіддано любить матір, шанує старших, демонструє вірність у коханні до Петра. Котляревський змалював реалістичний образ української дівчини, яка заслуговує на велику шану.
Наведу ще один аргумент, що підтверджує мою правоту. Людині не обов’язково досягати якихось нереальних висот, вона може домогтися успіху хоча б в одній сфері, творити добро, допомагати іншим. І це заслуговує на повагу.
Прикладом, що ілюструє цей аргумент, може бути життя й діяльність моєї тітки Ольги Іванівни. Вона працює хірургом у звичайній районній лікарні. Це високопрофесійний фахівець своєї справи, який обожнює роботу. Ольга допомагає великій кількості людей, з колегами ж вона ділиться досвідом. Пацієнти обожнюють цю жінку й називають «лікарем від Бога».
Отже, шанобливе ставлення отримують люди завдяки своїм учинкам, чеснотам, моральним якостям. Навіть «маленька» людина може своєю щоденною працею приносити велику користь суспільству.
цього року зима видалася морозною й сніжною. настав березень, але зима ще нотувала віхолами. здавалося, що холоди ніколи не покинуть наш край, та одногодня раптом потеплішало. ріка зламала кригу, наступного дня вода очистилася під льоду, і на легкому човні без весел і вітрил припливла в наш край
весна. місяць квітень кинувся їй назустріч і став вибачатися, що погано підготувався до її приходу: розтопив не всі кучугури снігу, позаливав низини водою, не підстелив під ноги зелені килими. на ті слова весна тільки посміхнулася, зійшла на землю, махнула рукавами своєї чудової сукні, і сталося
диво. над землею розлилося тепло, на вільних від снігу галявинах з’явилися перші квіти, а береза від радості заплакала солодкими сльозами.
