М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Звуко буквений аналiз слова джмелi дзвонарi дзвоники

👇
Ответ:
anastasanesvido
anastasanesvido
17.11.2020
Писать по русски научись! Ото не понятно нифига!
4,5(49 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Deeplace
Deeplace
17.11.2020

Нова Водолага. Моє рідне селище, моя маленька Батьківщина, край із чудовими народними традиціями та мальовничою природою. 

   Щодня ходимо широкими твоїми вулицями, милуємось чудовими краєвидами. Як же нам хочеться, щоб ти було вічно молодим і квітучим!
   Вчителька розповіла нам, що наше селище заснував Харківський полковник Григорій Донець, як фортецю для захисту від ворогів. Всередині фортеці знаходилася одна церква і декілька поселень. Так з’явилося наше селище на карті, почало рости і розвиватися. 
   В нашому селищі є річка Водолажка, вона невелика за розміром. З розповіді бабусі, я дізнався, що раніше ця річка була набагато більшою. Багато хто вважає, що саме від назви річки пішла назва селища. 
   Добрі, чесні, порядні люди жили і живуть в нашому селищі. Приємно прогулюватися нашим селищем, бо воно дуже красиве.
   На центральній площі на свята збирається багато людей, щоб відпочити та поспілкуватися, подивитися виступи артистів. Ласкаво манить дорослих та дітей своєю тишею, загадковістю, тінню могутніх дерев селищний парк, який знаходиться біля центральної площі. 
   Всіх дивує величчю Свято Преображенський храм. Це він своїми дзвонами сповіщає про церковні свята.
   Біля величного обеліска загиблим воїнам завжди горить вічний вогонь. Так шанує наше селище пам’ять про людей, які віддали своє життя за наше світле майбутнє. На свята біля пам’ятника багато квітів, а особливо в День Перемоги.
   Тато, мама, бабуся розповідали про страшну війну в нашій країні. Мої прадідусі  і прабабусі брали в ній участь.
   Мій прадід, Перекопський Василь Андрійович (1921-2004) під час війни був командиром артилерійського взводу на  Дніпропетровщині, мав звання старший лейтенант. Під час одного з боїв він був поранений уламками бомби, був  госпіталізований. Але один уламок так і залишився в тілі діда, з яким він прожив все життя. Після розриву бомби дід став дуже погано чути і став інвалідом на все життя. Мій дідусь розповідав мені, що прадід завжди чекав на 9 Травня. Свято Перемоги для нього було найголовнішим святом. Рідні і близькі завжди вітали його з цим чудовим днем.
   Моя прабабуся, Перекопська Явдоха Олексіївна (1922-2007), народилася у Новій Водолазі, працювала у колгоспі. Під час війни була вивезена до Німеччини, в місто Мюнхен і знаходилася там протягом трьох років. Там прабабуся працювала на фабриці, виготовляла на станках деталі для військових літаків. Батько казав, що моя прабабуся завжди зі сльозами на очах згадувала ті тяжкі часи.
   А батьки татової мами, моєї бабусі, теж пройшли дуже важкий шлях до перемоги.
   Мій прадід, Жмайло Тимофій Максимович (1915-1981), народився у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Під час війни він пройшов майже всю територію України і був тяжко поранений. Додому він повернувся без однієї руки.
   Моя прабабуся, Гарбуз Марія Данилівна (1923-2004), теж народилася у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Почала навчатися на медсестру, але не встигла довчитися, почалася Велика Вітчизняна війна. Під час війни прабабуся була вивезена до Німеччини, місто Есен-Купферде. Там прабабуся працювала на ткацькій фабриці, виготовляла парашути. Моїй мамі прабабуся Марія розповідала, що під час втечі із німецького полону, вони перейшли міст, де на протилежному березі їх зустріли американські війська. Як же вони були здивовані, коли американці повідомили, що міст повністю заміновано. А вони не знали цього і перейшли міст. З тривогою і болем у серці прабабуся згадує той період свого життя.
   Ми завжди будемо пам’ятати їх тяжке героїчне життя.
   А ще я навчаюся у найкращій школі нашого селища. В ній працюють чудові вчителі, які допомагають дітям стати справжніми людьми, вчать любити і знати свій рідний край, свою Батьківщину.
   Люблю тебе, Нова Водолаго, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, той чарівний куточок Землі, де я щасливий. Пишаюся тим, що я— нововодолажчанин. Квітни, моя Батьківщино!

   Я писала так, Тетянко! Зміни назву селища, і готово!

4,8(44 оценок)
Ответ:
putWrite1
putWrite1
17.11.2020

Объяснение:

Сучасний світ швидко змінюється, з кожним днем з'являються нові технології, а разом з ними зростають можливості кожної людини. Раніше люди турбувалися за листи котрий відправили до свого родича, чи друга , а сьогодні не тне треба бігти через все місто, щоб розповісти другу цікаву історію, або чекати поки прийде письмова відповідь. Багато підлітків знаходять кращих друзів "онлайн". Через це гостро постає питання, віртуальний світ та віртуальні друзі чи реальність? Я вважаю, що кожна людина має право вирішувати, що для неї важливіше: гаджети чи реальне спілкування.

З одного боку, гаджети покращують та полегшують життя людини. Інтернет дає змогу людині, яка в реальному житті ніколи б першою не підійшла познайомитися, шанс знайти друзів та однодумців. Можна навіть сказати, що такий б знайомства - справжнє джерело та скарб для інтроверта. Наприклад, ми з моєю найкращою подругою познайомилися саме так. Ми з нею були дуже не впевненими у реальному житті, часто боялися спілкування з іншими людьми, але саме інтернет познайомив нас. Сьогодні ми не відчуваємо дискомфорту при спілкуванні в реальному світі. Я думаю, що саме інтернет допоміг нам стати більш впевненими, не хвилюватися з приводу спілкування з іншими людьми, однолітками.

Але з іншого боку, людина може звикнути спілкуватися з "ніками" та "аватарами". На сьогодні існує вже багато випадків так званої "інтернет-залежності", жертвами найчастіше стають підлітки з комплексами, які так легко приховати під час онлайн-спілкування. На мою думку, це лише ігнорування проблеми, а не її рішення, комплекси не зникають, а лише з часом тільки ростуть.

На питання: "Чи варто залишити онлайн-світ і спілкуватися лише в реальності?" я би відповіла: "Однозначно ні", але і жити все життя в інтернеті теж не порадила б. Де шукати друзів - особисте рішення кожного, впливати на яке ніхто не повинен; це право, яке мають всі люди і віднімати це право жодна людина не може. Життя з кожним днем прогресує, стає швидшим, з'являються нові технології, нові додатки для обміну інформацією в інтернеті. Аби користуватися плюсами сучасності, варто спробувати обидва спілкування та пошуку нових знайомств.

4,8(2 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ