Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?
Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.
Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.
Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.
2. Постать у білому - мовчазна, стояла проти вікна.
Наліг туман на воду й берега, густий і непрозорий.
Скелі здіймаються, ще неостиглі темні похилі)
Нащо літа молодії, веселі, дівочі?
Мати стала близько коло вікна, за серце взялася, слухає затурбована, а очі, як зорі, горять.
Доря стояв на порозі сірий і незграбний у своїх довгих, аж до підлоги, гімназичних штанах, а батько дивився на його ноги негнучкі й грубі, як в слоненяти.
Осіннєє небо вже зайнялось світанком, і світанок поволі йшов у купе блідий, анемічний, непевний.
Дощ порснув йому в гаряче лице: густий та холодний .
На покуті стояли образи в срібних шатах, заквітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками.
По личку її сумному та жовтому раз по раз пробігали якісь смужки .
Незабаром і день настає: хмурий невеселий...
Сонце котилося в голубому небі по-весняному: м'яке, тепле й ласкаве.
3. Мріяв наш Славутич, ніжний і гримучий, не ділить єднати край наш і віки.
Набуток рук і розуму усіх незліченних поколінь - історія України нерозривна неподільна.
Ще ж і божественна на світі є любов: пречиста й осяйна...
Отут душа моя сліпа й зухвала рости повинна в сивій материнці.
Його молодий, дзвінкий та гнучкий так і лився, так і розливався у сто крат тонів, заходив глибоко в душу тихою тугою, уражав серце лементом горя.
Веселий він їхав на нове місце і балакучий.
Веселий та говіркий він сміливо заводив розмову з кожним стрічним.
Пливе густе підхмар’я: високе та безкрає.
Червоних маків розгорівся ряд після дощу ласкавого й рясного.
І панує холодна зима: невблаганна і люта.
Останній сніг там бурий, там блакитний іще лежить в окопах і ярах.
Пташечки в гаю щебечуть щасливі та веселі.
Он чатує сокіл жвавий і хоробрий.
Біжить дорога, в’ється невесела.
Кличе дорога легка і крута.
Дорога стелиться ясна і безупинна.
Сделай "Лучшим ответом" заюш;)
