Як змінити наш світ на краще, наш єдиний, неосяжний і безмежний світ?. Про це замислювалося багато з нас, пре це кожен день міркують вчені, митці та люди інших, самих різноманітних професій. Щодня ми дізнаємося багато нового та цікавого про нашу планету, про оточуючий нас світ. Сьогодні ми добре знаємо, чому на зміну зимовим холодам приходить весняне тепло, знаємо, скільки на світі країн та які в тих країнах живуть люди. Ми навчилися розумітися з природою та використовувати її багатства на свою користь. Але ми й досі не навчилися бережно відноситися до цих багатств та відновлювати те, що ми використовуємо для своїх потреб.
Сьогодні людство розуміє та може пояснити більшість природних явищ, але керувати ними ми ще не вміємо. Ми не можемо захистити себе від землетрусів, повеней, вивержень вулканів та інших стихійних лих. Природа цим користується і час від часу наказує нас за погане та бездумне до неї ставлення. Тому, перш за все, щоб змінити наш світ на краще, треба змінити своє ставлення до оточуючої нас природи.
Крім того, щоб змінити оточуючий нас світ, треба робити усе для того, щоб наша наука розвивалася якнайскоріше. Розвиток науки буде сприяти вирішенню питань, які так гостро сьогодні стоять перед людством. Але з вирішенням виключно екологічних проблем на краще наше життя не зміниться, бо доки існують на землі війни, жебрацтво, сирітство, доти й буде наш світ негармонійним. Зрозуміло, що для цього потрібен певний час, але прискорити цей процес зможуть нові відкриття науковців і нове ставлення людей до оточуючого світу, один до одного.
Не менш гострою проблемою в наш час є проблема втрати нашими сучасниками духовності, відокремлення від здобуття наших предків та вікових традицій нашого народу. Тому лише тоді, коли наукові відкриття та прагнення до кращого життя будуть поєднані з підвищенням впливу на людей загальнолюдських цінностей, гуманізму, відданості Батьківщині і людським ідеалам, у нас з’явиться можливість оновити світ.
Та це глобальні питання, а ось що залежить особисто від нас? На мою думку, світ може стати кращим , коли кожен з нас особисто стане добрішим, коли люди знайдуть спільну мову, будуть прагнути до єдиної мети і сумісними зусиллями досягнуть цієї мети. Світ не можна, а треба починати покращувати з самого себе. Достатньо стати привітнішим, прагнути допомагати іншим, і світ стане кращим хоча б для тих, кому ми допомагаємо. Адже з цього все повинно і починатися, бо одна посмішка, один добрий погляд – і людина поряд з вами буде зовсім іншою думки про оточуючий світ.
Хто, як не ми, зробимо світ кращим? Світ зміниться, якщо на перший погляд речі, наприклад, не засмічувати вулиці, не порушувати правила поведінки чи дорожнього руху, щиро та з добротою відноситись до інших, не увійдуть до наших звичок назавжди. І не треба боятися починати з самого себе, бо бути в кращих починаннях прикладом – це гідно і почесно для кожної людини. І як би там не було, треба пам’ятати, що змінити світ на краще зможемо лише ми з вами – гідні члени сучасного суспільства, гідні сини нашого світу.
Взагалі, я вважаю, що до людей похилого віку треба ставитись як мінімум з повагою. Це люди, які прожили значно богато нашого. В їх житті було багато сумних, гірких, жахливих моментів, бо більшість з них пережили війну, голод, причому в ті часи вони були зовсім дітьми, або юнаками. Вже доведено вченими, що психіка формується саме в дитячому віці, тому бажано ніяких стресів, дитина повинна жити в гармонії, відчувати до себе добре ставлення. А під час війни, їм прийшлося пережити такі жахіття, що, як то кажуть, нам й не снилося. Наприклад моя бабуся у віці 9-10 років носила на спині величезну в'язанку хворосту щоб було чим зігріти оселю, й зараз, вже в похилому віці вона згорблена через це. І таких багато. Наші діди й прадіди юнаками йшли на фронт. багато з них в достатньо молодому віці поверталися додому вже сивими. Взагалі, я вважаю, що найстрашніше, що може бути - це війна, й мені болче й гірко дивитися я к наші ветерани, що пережили такі жахіття тепрплять насмішки з боку "крутої" молоді. Навіть раз була свідком такої сцени: у парку старенька бабуся сиділа на лавці й лускала насіння, раптом підішла компанія почали з неї глузувати, сказали:"Йди звідси, бабцю, тобі тут не місце". Але вибачте, де ж тоді місце таким людм? Ми останнє покоління, що бачить ветеранів, ми повинні бути вдячними їм за свободу, а ми...мені інколи дуже соромно за своїх однолітків.
Це я взяла дуже загально. Наприклад, буває й таке, що онуки соромляться своєї старенької бабусі, її тремтячих рук, як на мене це не справжні онуки. Є діти, тай онуки теж, які тільки й чекають як бабуся піде до Бога в гості, а їм підпише квартиру, або просто постійно вимагають зі старенької матері/бабусі гроші. Як на мене, в таких людей нема не совісті не почуття людського взагалі. Також, дуже гірко чути про те, що багато стареньких стають цілллю аферистів, багатьох б'ють, граблять, інколи власні діти або онуки. Й тоді, постає питання? Що за свавілля? Куди йде наш світ? Де ті хлопці та дівчата. що повинні переводити навіть чужих бабусь й дідусів через дорогу, до донести важкі пакети, хоча б просто ставитись з повагою? Мабуть, вони просто зникли. Бо зараз, світ, нажаль прямує до безодні де стареньким, на думку занадто "крутої молоді" нажаль, немає місця.
