Кімната моєї мрії має бути досить та світла. Я би поділила свою кімнату на декілька зон. У кімнаті обов"язково має бути зона сну із зручним ліжком та гарною постіллю, робоча зона, де я можу навчатись, мислити та творити. Робоча зона має включати в себе функціональний стіл, ортопедичний стілець, комп"ютер, книги, зошити тощо. Робоча зона має бути дуже гарно та правильно освітлена і не мати зайвих непотрібних речей, які можуть відволікати. Такоє у кімнаті має бути невеличка спортивна зона, де можна розім"ятись та зробити перерву між уроками. Мені потрібна бігова доріжка або велотренажер з музикою та килимок для вправ. У кімнаті також має бути зелена або жива зона. Квіти створюють затишок в оселі та очищують повітря, а гарні квіти ще й піднімають настрій. Серед квітів я б поставила невеличкий акваріум з різнокольровими рибками та маленького руденького хом"ячка. Тоді в кімнаті не буде так самотньо. Крім того, домашні улюбленці привчають до відповідальності турбуватися не тільки за самого себе, а й за інших. Я не уявляю свою кімнаті без ігрової зони, де обов"язково буде великий тонкий телевізор, ігрова приставка Кінект та різні цікаві технологічні новинки на сенсорному та голосовому управлінні. Також я б хотіла мати невеличкого робота-помічника, який би володів багатьма мовами, допомагав робити домашні завдання та прибирав у кімнаті, бо я зовсім не маю на це часу. Можливо зараз я ще не маю такої чудової кімнати, але я дуже мрію саме про таку, а мрії, як всі знають, завжди збуваються, тільки треба вірити!
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
