люблю горобців. вони гніздяться біля людських осель. веселе цвірінькання цих сміливих і розумних розбишак доноситься з-під стріхи над моїм вікном.
у горобців міцний конічний дзьоб, короткі крила, довгий хвіст. маленькі швидкі очі сіренької задиркуватої пташки насторожено навколо. вони весело стрибають на своїх маленьких ніжках, нервово перелітають з гілки на гілку, щось шепочуться між собою, затівають шумливі бійки.
горобці живляться насінням, , комахами, знищують ворогів саду.
я люблю спостерігати за цими маленькими веселими пташками.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.
А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.