Життя кожної людини може вважатися гідною, якщо він чогось досяг у житті. Для кожного періоду характерні різні досягнення, успіхи. Спочатку ми прагнемо добре закінчити школу, інститут, влаштуватися на престижну роботу. Для кожної людини життєвий успіх − це поняття різний, в залежності від життєвих цінностей. Останнім часом люди все частіше прагнуть до матеріальних благ.
Вважається, що життя вдалося, якщо чоловік самодостатній. Зараз ми вже навряд чи зможемо відмовитися від тих зручностей, які роблять життя ше. Але ж це далеко не все, що потрібно для щастя. Здоров’я близьких людей, їх благополуччя ще більш цінні.
Я вважаю, що нематеріальні блага також лежать в основі досягнення життєвого успіху. Одне без іншого неможливо.
Можна сказати, що у кожного з нас і запити різні. Все частіше люди їздять відпочивати за кордон, купують дорогі речі, прагнуть до індивідуальності. Ще кілька десятків років тому багато що з цього було недоступне. Але одне лише це не робить людини щасливим, успішним. Я думаю, що варто прагнути до створення благополучної сім’ї, щоб у родині був лад. У будь-якому випадку, головне, щоб всі зусилля були не марні, і принесли очікувані результати
насолоджуватись прекрасною архітектурою цього величного міста з досить захоплюючою біографією. В Києві багато унікальних храмів,
які приваблюють своєю пишністю та неповторними рисами, але з першого погляду запала в мою душу головна церква землі Руської часів
Ярослава Мудрого, що була присвячена ним Софії, якій поклонялися стародавні Візантійці.
Я достатньо цікавився історією нашої столиці, тому мені відомо багато історичних фактів, пов’язаних з розвитком Києва. Вивчаючи
історію, я дізнався, що князь Ярослав довго та вдало правив Руською землею, тому його і прозвали Мудрим. Під цим ім’ям ще за
життя він став відомий серед своїх підданих та в інших землях. Стараннями Ярослава Мудрого столиця Київської Русі стала не гірше
Константинополя. При вході до міста князь збудував три кам’яні брили, найкрасивіша з яких отримала назву «Золоті ворота». Така назва
з’явилася тому, що брила була вкрита позолоченою міддю. Дехто з сучасників князя натякав йому на марнотратство, мов, навіщо ця
позолота, навіщо така розбудова? І навіщо таку велику церкву поставлено на пагорбі, звідки її було видно забагато миль до міста?
Але мудрий князь Ярослав був вдалим правителем и прекрасно розумів, яке враження справляють на гостей столиці Золоті ворота. Він
знав що робив, тому що ці ворота були лицем міста. Тому ж усі – і співвітчизники, і іноземці, і друзі, і вороги – нехай одразу бачать, який
багатий, могутній та красивий наш Київ!
Під час свого правління Ярослав Мудрий звів багато нових храмів, серед яких Георгіївський, що отримав свою назву в честь самого
князя, бо його християнське ім’я було Георгій, та Іринівский – на честь дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, яку охрестили
Іриною. А головну церкву столиці Русі Київської та всій землі руської, яка, незважаючи на історичні та природні катаклізми, дійшла до
наших часів і дуже вразила мене своєю величністю та архітектурою, він назвав Софією.
Собор було закладено на місці, яке і понині має велике історичне значення для нашого народу, бо на цій землі відбулася переможна
битва киян з печенігами. Собору було відведене найвище в місті місце, тому перед мандрівником, незалежно від того, через яку б браму
він не заходив до Києва, відкривався захоплюючий вид на багаття куполів Софійського собору.
Софія Київська мала не тільки величний, а й живописний вид і гармонічно розросталася у висоту, с першого погляду вражаючи тих, хто
бачив цей храм у перший раз. Стіни собору вже в той час, як і нині, біли вибілені, а цегла, з якої будувався храм, змішувались с рожевим
каменем, що утворювало чудовий орнамент та прикрашало стіни Софії. Мозаїки Софії Київської на початку існування собору займали
досить велику площу – майже шістсот сорок квадратних метрів. На превеликий жаль до нашого часу збереглося лише двісті шістдесят
метрів цього унікального виду живопису, але й те що залишилось, вражає кожного з нас своєю красотою. На сьогоднішній день мозаїки
Софійського собору є найбільшою пам’яткою монументального мозаїчного живопису, що збереглася до нашого часу у своїй первісній
красі. А ось фрески храму збереглися набагато гірше ніж мозаїки, і по причині багаторазових реставрацій багатьом з них було задано
непоправної шкоди.
Майстерність сюжетів мозаїк та фресок вражає мене кожен раз, коли я маю можливість помилуватися цим шедевром зодчества та
архітектури, який підкреслює витонченість біблейських сюжетів і складається в єдиний гармонічний ансамбль. Якщо зупинитись хоча б на
хвилинку та замислитися над красотою Софії Київської, внутрішнє живописне вбрання цього собору та його зовнішні лінії навіюють мені
думки влади земної і небесної, її непорушність та велич.