Відповідь:
Н.в. чотириста сімдесят шість
Р.в. чотирьохсот сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Д.в. чотирьомстам сімдесяти (сімдесятьом) шести (шістьом)
З.в. чотириста сімдесят (сімдесятьох) шість (шістьох)
О.в. чотирмастами сімдесятьма (сімдесятьома) шістьма (шістьома)
М.в. чотирьохстах сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Н.в. триста п'ятдесят дев'ять
Р.в. трьохсот п'ятдесяти (п'ятдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)
Д.в. трьомстам п'ятдесяти (п'ятдесятьом) дев'яти (дев'ятьом)
З.в. триста п'ятдесят (п'ятдесятьох) дев'ять (дев'ятьох)
О.в. трьомастами п'ятдесятьма (п'ятдесятьома) дев'ятьма (дев'ятьома)
М.в. трьохстах п'ятдесяти (п'ятдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)
Пояснення:
прочитай і придумай сам(а) Проверенные ответы содержат информацию, которая заслуживает доверия. На «Знаниях» вы найдёте миллионы решений, отмеченных самими пользователями как лучшие, но только проверка ответа нашими экспертами даёт гарантию его правильности.
Рід, відмінок і число прикметника визначаються по закінченню та питанню.
Закінчення - ий,ій - це чол.рід (червоний, синій),
закінч. -а,я - жіноч. р. (червона, синя),
е,є - середній р. (червоне, синє) Це все закінчення прикметників у однині.
Закінчення - і,ї - це множина (червоні, сині, безкраї).
Це все закінчення називного відмінка.
А далі тобі просто треба провідміняти ці прикметники і запам"ятати їх питання та закінчення у різних відмінках.
Називний відмінок - який? червоний, синій
Родовий відм. - якого? - червоного, синього
Давальний - якому? - червоному, синьому
Знахідний - який? якого? - червоний, синій (якщо іменник при прикметнику неістота: я знайшов червоний олівець), червоного, синього (якщо іменник при прикметнику істота),н-д: Ми знайшли червоного Діда Мороза. :-)
Орудний - яким? - червоним, синім
Місцевий -на якому? на якім? - на червоному (на червонім); на синьому (на синім)
Подробнее - на -
Лариса була допитливою та обдарованою, адже у чотири роки вже читала, поступово вивчила десять іноземних мов. Ще зовсім малою попросила батьків називати себе Лесею. У дитинстві любила гратися зі старшим братом Михайлом, чудово грала на фортепіано, співала й танцювала, вишивала й виготовляла іграшки. Дівчинка зростала в атмосфері любові до української мови, культури, звичаїв і традицій, у родині часто влаштовували літературні й народні свята, а Леся була їх сценаристом, режисером і костюмером. У дев'ять років написала першого вірша «Надія» для своєї тітки, засланій за політичні погляди до Сибіру. Поетеса зростала щасливою у гарній родині.
Але сталося так, що на Водохреща в Луцьку вона так захопилася святом, що не помітила, як замочила ноги в крижаній воді. Відтоді боротьба за життя, долання нестерпного фізичного болю спочатку ноги, потім — руки, а далі ускладнення — туберкульоз кісток, легень, нирок – не покидали її. Тому ще змалку Леся Українка засвоїла науку: аби не плакати, треба сміятися.
Так! Я буду крізь сльози сміятись.
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись.
Буду жити! Геть думи сумні!
Через хворобу дівчинка не змогла ходити до школи, та при підтримці мами отримала багатогранну освіту.
У тринадцять років був надрукований вірш «Конвалія». Турботлива мати підписувала багато віршів доньки псевдонімом «Леся Українка» (зменшувальне ім'я «Леся», бо дівчинка ще була малою, а «Українка» — означає «дівчина з України») - так талановита дівчинка Лариса Косач стала відомою поетесою Лесею Українкою. Вона залишила великий літературний доробок, який є окрасою не тільки української, а й світової літератури.