Володимирський собор
Объяснение:
Володимирський собор побудований у стилі давніх церков Візантії. Будівництво храму було заплановане ще в середині ХІХ століття, але тривало більше чотирьох десятиліть. У підсумку очікування виправдалися, і собор вийшов величним та урочистим. До створення святині доклали руку відомі київські архітектори, такі як Олександр Беретті та Володимир Ніколаєв, а розписами займалися видатні художники Віктор Васнецов, Вільгельм Котарбінський, Іван Селезньов, брати Павло та Олександр Свєдомські та інші майстри. Керував роботами відомий мистецтвознавець, професор історії мистецтв Петербурзького і Київського університетів Адріан Прахов. За його ескізами в соборі виконані мармуровий іконостас, скульптури князя Володимира та княгині Ольги на вхідних воротах і значна частина орнаментів. Після закінчення робіт з розпису собору всі художники були нагороджені золотими медалями, виготовленими за ескізами А. Прахова.
юдиною бути дуже складно, адже справжня людина повинна мати такі риси, як чесність, доброзичливість, добросовісність і відповідальність. Для того, щоб розуміти, наскільки ти хороша особистість, слід вміти бачити свої вчинки очима інших людей, слід замислюватися над тим, що ми робимо. Адже часто ми діємо, не розуміючи, які наслідки можуть бути від наших вчинків, а через деякий час нам доводиться шкодувати про скоєне. Крім того, бути людиною — це обов’язково мати мету в житті, друзів, родину.
Кожен з нас хоча б раз замислювався над тим, якою людиною він є, кожен з нас хоча б раз намагався змінити себе. Але перш ніж змінюватися, треба визначитися, що ти прагнеш мати від життя і яким у цьому житті ти хочеш бути. А вже потім треба виховувати саме ті якості, які до досягнути мети і втілити в життя свої прагнення. Та робити це необхідно вже зараз — не слід відкладати на завтра те, що ти можеш зробити сьогодні.
Письменники та поети у будь-які часи досить часто зверталися до теми людяності, виховання справжньої людини. Актуальною ця проблема залишається й сьогодні: як у літературі, так і в реальному житті. Майже у кожному літературному творі можна знайти ствердження, що гідною людиною бути не Треба пам’ятати, що саме вміння любити, щирість і людяність робить нас людьми. Досить часто саме кохання змушує нас стати кращими і змінитися. А якщо людина прагне стати кращою, змінитися, і у неї це виходить, вона вже тоді почуває себе щасливою. Але водночас ми повинні залишатися собою і не втрачати своєї особистості, власного обличчя. Тому не треба робити того, чого хочуть інші і так, як вони того бажають, хоча до порад оточуючих прислухатися варто.
Отже, щоб стати гідною людиною, не достатньо нею народитися. Треба постійно вдосконалюватися і працювати над собою. Бути справжньою людиною — це дуже складно й відповідально, і хоча ідеальним бути неможливо, до цього треба прагнути усе життя.
Объяснение:
Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.
Ми маємо славну історію, героїчне минуле. Про давніх українських козаків слава поширилася по всьому світу. Так, минулим ми можемо пишатись. Але ж тільки історією жити не можна, а про нашу сучасність подумати страшно. Як ми живемо? Неначе нація, яка з'явилася невідомо звідки і невідомо куди подінеться, яка зараз нічого не має і навряд чи щось матиме.
Мали ми також і культуру. Мали цікаві обряди та звичаї, які вирізняли нашу країну серед інших, були притаманні лише Україні. Зараз ми усього цього не пам'ятаємо чи не хочемо пам'ятати.
Територія нашої держави величезна і оком не осяжна. Землі на ній дуже родючі. Інші країни навіть заздрять Україні через це. У страшні роки війни фашистські окупанти ешелонами вивозили наші чорноземи на фашистські землі. А ми не цінуємо щедрості наших ґрунтів, не підтримуємо чистоту і порядок на своїй території, не вміємо користуватися нею.
А мова — це зараз взагалі болюча тема. Українська мова за своєю мелодійністю посідає друге місце у світі, попереду лише італійська. А розмовляти нею багато хто з українців не хоче, соромиться, цурається її, перейшовши на російську. А нам ще Шевченко заповідав: "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь"...
Про патріотизм нема чого й казати. Наш народ, здається, живе окремо від країни, в якій усі ми народились. Може, усе це відбувається через економічну кризу, яка оселилася на теренах нашої неньки-землі. А економічна криза, в свою чергу, виникла через невміле керування Україною. І нам залишається або чекати на людину, яка прийде до влади і зможе вдало впорядкувати нашу державу, або ж самотужки відроджувати свою культуру, мову, економіку.
Але нам треба поспішати, швидше вирішувати це питання, доки Україна зовсім не зникла з обличчя планети як співуча і красива країна.