Україна через 1000 років.
- Вітаю пане, чи можу поцікавитись, як ви ставитесь до новообраного презедента України ?
- Вітаю, нажаль не можу відповісти на це питання.
- Невже, чому не можете?
- Я взагалі ніколи не цікавився політичною ситуацією України, бо . . .
-Як таке можливо ! Ви ж живете в Україні, як можна не цікавитись!?
- хе-хе, я взагалі з Польщі приїхав, на заробітки, ось і не цікавився політикою .
- Ааа, зрозуміло, як вам Україна , га ?
- Взагалі добре, ось працюю я у садочку, збираю яблука , заробляю гривні, потім йду обмінювати їх на злоти і повертатися до Кракова.
- Це добре, ми з сильною економікою, можем і вам до грошима.Щож, успіхів Вам!
- Вам теж !
Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.
Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...
Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.
Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.
(Пробачте за помилки)