Я памятаю, як одного разу ми з батьками ходили до театру. Це була дуже цікава вистава, але наші місця були не дуже зручними для перегляду. Я майже нічого не бачила, проте я чула красиві голоси, розкішний вокал і виразну вимову буздоганно вивчених реплік. Так я трохи розуміла, про що йшлося у спектаклі. І ось, коли величезний дядько, що сидів переді мною, встав і вийшов, я нарешті змогла побачити те, що робилося на сцені. Маю сказати, це було просто дивовижно! Звучала красива музика, на сцені танцювали актори у яскравих сукнях. Всі рухи були чіткі, відрепетирувані до блиску. Кожен танцюрист танцював бездоганно, наче механізм у якомусь довершенному технічному диві! Та, на превеликий жаль, чоловік повернувся на своє глядацьке місце прямо переді мною і я, засмучена до нестями, безнадійно впала на стілець. Так і закінчився мій похід до театру.
Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Ніщо в світі не вічне. Усе приходить та відходить тоді, коли прийде його час. З плином цього володаря людського життя змінюються моральні цінності, погляди, переконання. З часом змінюється і людський побут: кожна річ шукає собі більш практичні аналоги. Проте вічні речі залишаються вічними. Серед таких цінностей дотепер залишається книга.. Як відомо, раніше найбільш популярним джерелом інформацією була книга, сьогодні їм став комп’ютер та Інтернет, яким користуються багато людей і отримують з цього використання небачені раніше вигоди. Чи дозволяє все це сказати, що комп’ютер може повністю замінити книгу?
Думається, що, відповідаючи на це питання, варто розглянути питання зручності, передусім, адже інформаційна складова книг і комп’ютера однакова. По-перше, тому, що через Інтернет можна скачати практично будь-яку книгу, щоб потім читати її на екрані комп’ютера. По-друге, тому, що сьогодні існують дуже зручні комп’ютери у формі планшетів, які мають розмір і вагу, що не перевищує габарити книги, при цьому їх екран нітрохи не гірше аркуша паперу. Тобто, виходячи з цих факторів, можна зробити висновок, що вже сьогодні комп’ютери стали більш зручними, ніж книги. І використовуються вони явно не менше, адже навіть так звані електронні книги по своїй структурі є в більшій мірі комп’ютерами, ніж звичайними книгами.Я вважаю, що фактично комп’ютер вже замінив книгу. Сучасні інформаційні технології дозволяють використовувати планшет замість книги, що набагато зручніше, адже в ньому зберігається більше інформації, що, як мінімум, економить місце, де раніше розташовувалися книги. Думається, що вже незабаром ті, хто віддають перевагу книги над комп’ютерам, прийдуть в себе і визнають, що використання комп’ютерів набагато зручніше і будуть йти в ногу з прогресом.
Я памятаю, як одного разу ми з батьками ходили до театру. Це була дуже цікава вистава, але наші місця були не дуже зручними для перегляду. Я майже нічого не бачила, проте я чула красиві голоси, розкішний вокал і виразну вимову буздоганно вивчених реплік. Так я трохи розуміла, про що йшлося у спектаклі. І ось, коли величезний дядько, що сидів переді мною, встав і вийшов, я нарешті змогла побачити те, що робилося на сцені. Маю сказати, це було просто дивовижно! Звучала красива музика, на сцені танцювали актори у яскравих сукнях. Всі рухи були чіткі, відрепетирувані до блиску. Кожен танцюрист танцював бездоганно, наче механізм у якомусь довершенному технічному диві! Та, на превеликий жаль, чоловік повернувся на своє глядацьке місце прямо переді мною і я, засмучена до нестями, безнадійно впала на стілець. Так і закінчився мій похід до театру.