«Жаргон- речь, какой- нибудь социальной или иной объединенной общими интересами группы, содержащая много отличительных от общего языка, в том числе искусственных, иногда условных слов или выражений» [Ожегов С. И. 1984:163]
«Жаргон (франц. jargon) – социальная разновидность речи, характеризующаяся профессиональной (нередко экспрессивно переосмысленной) лексикой и фразеологией общенародного языка.
Жаргон является принадлежностью относительно открытых социальных и профессиональных групп людей, объединенных общностью интересов, привычек, занятий, социального положения и т. п. В нестрого терминологическом смысле слово «жаргон» употребляется для обозначения искаженной, вульгарной, неправильной речи. В отличие от арго, жаргон в своем оформлении в целом отталкивается от общелитературного языка, являясь как бы социальным диалектом определенной возрастной общности людей или «профессиональной» корпорации. В отличие от территориальных диалектов, жаргон не обладает собственной фонетической и грамматической системой. Примерами могут быть студенческий и школьный жаргон.
Лексика жаргона строится на базе литературного языка путем переосмысления, метафоризации, звукового искажения.
Жаргон включает «арготическую» часть (т.е. профессиональную лексику, связанную с общим занятием, деятельностью) и «общебытовой словарь» (экспрессивная лексика обиходно- бытового общения). Слова и выражения жаргонной речи, используемые за пределами жаргона, называются жаргонизмами. Жаргонизмы как элементы социально- стилевых разновидностей речи используются в языке художественной литературы для реалистического изображения различных социальных групп и категорий людей, а также в характерологических и стилистических целях при художественных переводах иноязычных авторов.
Є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова - це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки - це ж як вірш!
Називний питає: хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпує свого -
хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким? Чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий - де? В якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.НАДЕЮСЬ МОЖЕТ ТЕБЕ ЕТО
Я чую пісню,в щасті співану.
Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах.
Котить сонний Дніпро віками зажурені води.
Стоїть налитий синню день.
Вгорі цвіте блакить, усіяна хмарками.
Ще спить земля, укутана снігами.
Сниться вночі мені зорями вишите небо.
Сумно на небі,повитому в хмари.
Сплять,сивиною закутані гори.
Бриніла тиша,плетена зірками.