- Скажи, Мишко, ти мрієш досягти успіху у житті?
- Обов*язково!
- І на що ти готовий заради своєї мрії?
- Ну, самовдосконалюватися, не робити помилок, працювати над собою...
- Пам*ятаєш Чіпку Варениченка? Він ще хотів добитися справедливості у суспільстві. Але з цього нічого не вийшло.
- Так, згодний. У нього нічого і не могло вийти.
- А чому?
- Думаю, через те, що в нього не було жодної підтримки. Та й освіченості, досвіду, сили духу не вистачало.
- Значить, щоб дійти до мрії, треба бути дуже сильною людиною самому та ще й мати так само сильних і розумніх людей біля себе?
- Так, ти правий. А от Чіпка цього не розумів.
- Тому, напевно, він вибрав інший шлях, зв*язався із злочинцями...
- У сучасному суспільстві також багато перепон людина зустрічає на шляху до мрії. Ось, наприклад, мій товариш. Він залишився сиротою, але мріяв про хорошу сім*ю, достаток, будинок, машину...
- Про це багато хто мріє...
- Ось він покинув нашу країну, пїхав за кордон, там працює по 12 годин на добу.
- Ну і як?
- Ти знаєш, поки що його мрія залишається такою ж примарною, як і раніше.
- І що ж він думає робити?
- Не знаю, але, на мій погляд, щоб не зневіритись на шляху до мрії, треба ставити перед собою невеликі завдання: до кінця року добитися підвищення на роботі , або ж перебратися в більш комфортне житло, або накопичити якусь визначену суму грошей, отримати більш високу кваліфікацію...
- І ці завдання треба обов*язково виконувати.
- Так. Це дуже важко. Тут знадобиться сила духу, загартованість, витривалість.
- Згоден.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі. http://ukrtvory.ru/tvori-pro-xlib.html