Роблокс это удивительная игра нашему мышлению. Роблокс совершенно новая и популярная игра. У этой игры нет особых жанров, но игра там улучшением нашего мышления. Эта игра создана с детализацией и с настоящей физикой. В данной игре есть разные методы мышления, в случае выбора игрока. Если игрок играет в любимый им режим, то смотря на этот режим, и идёт логическое мышление. То есть игра поделена на много частей, например игрок, пока проходит игру он учится считать, вычислять на перед. Там нас учат соблюдать все возможные варианты которые могут случиться. Нас там учат творить, придумывать, то есть мы сами создаём что либо в этой игре, что позволяет улучшать нас нашу фантазию. Нам позволено смотреть на работы других игроков, чтобы мы могли получить опыт, и взять что то полезное для себя
Хороша бабуся – основа щасливого дитинства. І моя бабуся саме така. Адже моє дитинство, завдяки їй, було казкою, сповненою ласкавих дотиків теплих долонь та смачнючих страв .
Зростом вона невеличка і трохи повненька. Завжди зав’язує хустинку, бо вважає, що ходити з непокритою головою неможна. А з хустини постійно виглядає пасмо сивого волосся, думаю, бабця спеціально його так залишає, щоб і в старості трохи причаровувати діда.Та прядка додає їй певної краси. Я не пам’ятаю час, коли те пасмо було не сиве. Тоді у бабусі напевно було менше зморшок і вона рідше жалілася на своє здоров’я. А от очі в неї залишились такі ж як і були. Тим очам позаздрять 18-річні, бо вони аж світяться жвавістю та любов’ю до життя.
А ще у моєї бабусі неймовірні руки. Вони завжди теплі, трохи шершаві і пахнуть пиріжками. Інколи видається, що вони живуть своїм власним життям, а життя те надзвичайно активне, бо вони ніколи не зупиняються. Вони перуть, прибирають, готують їжу, доглядають за грядками , а коли бабця сідає дивитись телевізор чи просто розмовляти з кимось, то вони починають складати одяг, в’язати чи просто потихеньку погладжують одна одну, але не зупиняються.
Одяг у бабусі завжди чистий , як і все те, що її оточує. Влітку особливо часто вона вдягає плаття в горошок. Каже, що то її улюблене, що то їй колись дідусь подарував. Воно й справді дуже їй пасує, ніби освіжає її Отака вона – моя мила бабусенька. Вона творець мого дитинства, до якого в думках буду повертатись усе своє життя. Ще не один раз подумки переживу задоволення від відчуття її руки на своїй голові і ще не один раз, згадавши все, заплачу…