довго тяглася морозна зима. але нарешті настав їй кінець. прийшла довгоочікувана весна. дні стоять погожі. ласкаві промені сонця ллють на землю світло й тепло. біжать, дзюрчать струмки. на деревах зеленіють листя. по землі повзають численні мурахи.
щовесни повертаються з теплих країв
на батьківщину граки, шпаки, журавлі, дикі гуси, жайворонки. вони прямують в рідні ліси, гаї, сади. птахи летять на озера, болота — туди, де народилися і виросли. там вони побудують гнізда, виведуть пташенят і будуть жити до приходу осені.
я народився та живу в україні. це моя рідна земля, історична та культурна спадщина мого народу. мені завжди було цікаво, які історичні події відбувалися на території батьківщини у минулому, та чим зараз живе український народ. україна…здавалося б одне слово, але скільки змісту вкладеного в
нього, скільки спогадів пов’язано з ним! у кожного поняття рідного краю починається «садком вишневим коло хати» з чарівним співом птахів, з дзвоном гірської річки і іншою красою, яку дарує нам господь. в мене воно асоціюється з рідною до болю глиняною хатиною, що на окраїні села, з червоною
калиною, яка чарує білим цвітом навесні, та сяє червоним намистом восени, з похиленою вербою, прекрасною у своїй зажурі, під якою я не раз засинала від чарівних маминих казок. україна…краса її в сонці, у вітрі, у водах і травах. вона жива й приваблива. мене захоплюють її чарівна природа, сині річки
та блакитне небо над головою, в яке так і хочеться полетіти! природа нашого краю є чарівною і ми повинні зберігати її для майбутнього. україно, ти моя батьківщина! іншої я не маю, іншої мені і не треба. я вірю в твоє майбутнє, україно, бо ти – це історія народу, який багатьох років боровся за
незалежність і свободу .я вірю в тебе, що в майбутньому все змінится на краще і все буд добре