Було собі на світі маленьке пшеничне зернятко. Зростало воно в щасливій родині з іншими зернятками у золотому колосочку.Минуло літо – зернятко дозріло. Настав час збирати врожай, на поле прийшли хлібороби, зкосили пшеничні колоски, змолотили зерно і відвезли у село.Так зернятко потрапило до комори. Йому було тепло і затишно серед друзів зерняток. Засинаючи та згадуючи розповіді вітру зернятко почало мріяти про своє майбутнє. Уявляло собі як перетвориться на біле пухке борошно і потрапить до пекаря. Пекар замішає тісто і випече духмяний хліб або солодке тістечко на радість діточкам.
Послугуйте нині спільно один одному з любові, на єднаючому хлібі запізнайте радість слова. Материнське в нас — довічне, як довічні ми у хлібі. І зросте з рукоположин щедра гілка середлітня, щедра пагоном відвертим, що вербою проречеться. Це і буде узголів’ям ластівкам на раювання, потім сяде рій-заблука, перемите медом листя, ляже дерево на руки чистим снігом волокнистим, кільцюватиметься пам’ять в думах ваших з кожним роком, і просвітить жаром сміху мед крапчастий змерхлі щоки.
