Однією з найвагоміших пам’яток історії культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на території сучасного Києва.
Києво-Печерська лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.
Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежне слова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за до якого встановлюється змістовий зв’язок (годувати (чим?) борщем). Граматичний зв’язок здійснюється за до закінчення залежного слова або закінчення і прийменника. Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні. Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу). Види словосполучень: 1) вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (у справжній дружбі (означення і додаток)); 2) синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним членом речення (Три учні відстали в поході (три учні — підмет)); 3) фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (Я почувався, наче не в своїй тарілці (не в своїй тарілці — обставина)). Типи зв’язку слів у словосполученні: 1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники, дієприкметники, займенники, числівники (їстівні гриби, зрубане дерево, сьомий день); 2) керування — головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря); 3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. Найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники, інфінітиви (зібралися вранці, йшли співаючи, звелів атакувати). Типи словосполучень за значенням головного слова: 1) дієслівні — головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати слізьми); 2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником (твір учня, п’ять книг). 3) прислівникові — головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).
Р.в. тисячі трьохсот сорока шести.
Д.в. тисячі трьомстам сорока шестьом.
Зн.в. тисячу триста сорок шість.
О.в. тисячею трьохстами сорока шістьма.
М.в. на тисячі трьомстам сорока шестьом.