Одного сонячного дня з під землі з^явився малесенький росточок.Обережно він розгорнув свої перші листочки і простягнув їх до сонця.Все навкруги здавалося йому чудовим.Випустив він ще декілька листочків,а потім декілька гілочок і незабаром перетворився у маленьке деревце. Йому так подобалося рости і грітися на сонечку.
Але раптом все навкруги стало темним, налетів страшенний вітер. Без жодного жалю гнув і ламав він слабеньке деревце,зривючи з нього молоді листочки.Деревце не витримало і впало на землю.Йому здавалося,що більше ніколи не побачить воно сонця,не розправить свої гілки.Аж тут виглянуло сонечко,ласкаво пригріло зламане деревце.І деревце відчуло нові сили,нове бажання жити.Воно піднялось і росло далі.Його стовбур ставв трошки кривим ,але це не завадило йому перетворитися у сильне дерево,якому вже не страшні вітри.
А в мене світло і вікно нарозстіж.
І знов думки, і серце у вогні,
І гостра туга у невпиннім зрості.
Твоє життя — холодний світлий став,
Без темних вирів і дзвінких прибоїв
І як мені писать тобі листа
І бути в нім правдивою собою?
Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий берег,
А поки — спокій, зимна самота
І сірих днів тобі покірний шерег.
А в мене дні бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим, законам,