Питання «В чому полягають найвищі цінності людини?» досить таки філософське, обговорювати його можна дуже довго, але прийти до єдиної відповіді не вийде, так як на дану проблему можна поглянути з безлічі сторін, кожна з яких має вельми вагомі аргументи. Мені хотілося б виділити кілька основних думок, що пояснюють, що ж насправді для людини є істинним багатством.
Почати я хочу, мабуть, з самого банального – з грошей. Маючи їх, можна і здоров’я поправити, і повагу заробити, і сім’ю забезпечити. Як би сумно це не звучало, але це факт. Наш світ закручений навколо грошей. Куди не подивись – скрізь вони потрібні. А якщо їх немає? Що тоді? Відразу ж з’являються проблеми, сімейні відносини тріщать по швах, діти дорікають вас у відсутності гарних речей та умов. Більшість знайомих і рідних намагаються віддалитися від вас, адже, правильно, кому потрібен бідний родич. Але насправді це все дуже дрібно і аморально. Я вважаю, що гроші – це невід’ємна частина нашого життя, але справжнє багатство полягає зовсім не в них.
Золота осінь
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Як тобі не стидно?
Із-за грязі на одежі
Гудзиків не видно!
– Зрозумій мене, матусю,
Я не встиг все зняти
Перед тим, як у калюжу
Вгрузнув аж по п'яти!