Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам’ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню: “Зоре моя вечірняя” Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Вітки розпустила, А над самою водою Верба похилилась. Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового. Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!
Благодійність є досить популярною в наші дні. Люди стали більш відкритими і добрими. В цілому, благодійність означає добровільне надання до тим, хто її потребує. Благодійні пожертви можуть включати в себе акт дарування грошових коштів, товарів, часу, уваги і доброти до нещасного. Більшість форм благодійності означають надання основних предметів необхідності, наприклад, продуктів харчування, води, одягу, даху над головою, охорони здоров’я і т.д. У сучасному світі існує так багато благодійних організацій. Вони дозволяють людям жертвувати що-або безпосередньо, або в Інтернеті через вебсайти. До благодійним організаціям ставляться дитячі будинки, продовольчі банки, релігійні інститути і лікарні для бідних. Пожертвування речі, які вам більше не потрібні, є однією з форм благодійності. Не всім пощастило мати багато іграшок або теплий одяг на зиму. Іноді люди просто не можуть знайти роботу, щоб заробити достатньо грошей. Інші хворі, є інвалідами або літніми і не можуть все робити самі. Це ті випадки,коли благодійність допомагає. Якби все зробили благодійність частиною свого життя і допомагали б тим, хто потребує, то світ став би кращим місцем для життя. Мати Тереза ??одного разу сказала: «Щоб по-справжньому творити благо, потрібно бути вільними від егоїзму!” І це правда. Благодійні акції мають багато різних форм. Якщо ви коли-небудь до посадити город або дали свою скарбничку з грошима тому, хто потребує цьому більше, то ви вже знаєте, що таке благодійність. Тим не менш, справжнє милосердя означає не тільки віддачу грошей і непотрібних речей іншим людям. Справжня благодійність починається з доброго слова, сказаного вами куму-то в поганий день, з щирої посмішки.
“Зоре моя вечірняя”
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.