Майбутнє…Яке воно? Кожен уявляє його по-своєму, вірить лише у найкраще, сподівається отримати подарунок долі. Мені важко сказати щось визначне навіть про власне майбутнє, а тим більше цілої держави. Але набагато легше розповісти про майбутнє, яке уявляєш.
Я вважаю, що достойне минуле свідчить про достойне майбутнє нашого народу.Я уявляю майбутнє нашої Батьківщини світлим і радісним. Вірю, що українці збережуть свою гідність і славу. Українських вчених знатимуть у всьому світі, їхню працю достойно оцінять у найрозвинутіших країнах планети, однією з яких буде Україна. Це уявити неважко, адже на сьогоднішній день багато талановитих українських науковців зарекомендували себе у світі як здібні і обдаровані спеціалісти.
Хочеться вірити, що сприятливі умови для наукової і творчої праці будуть і в Україні. Це буде надзвичайним здобутком для нашої держави, бо серед українців гається неабиякий науковий потенціал, який може стати твердою основою технологічного прогресу не тільки нашої держави, а й усього світу. Чистий український розум нарешті матиме своє призначення.
Здавна українці плекали і берегли своє рідне слово. Вони пронесли його крізь довгі роки пронизливої неволі, боротьби за власне самовизначення і заборони. Тільки мужній і стійкий народ міг стільки вистраждати заради своє мови - однієї з найспівучіших у світі. Тож я вважаю, що українська мова у новій незалежній державі розквітне красою рідної Батьківщини, замайорить іменами нових письменників і поетів-наступників. Таких геніїв української літератури, як Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Леся Українка. Залунає українське слово, подарує свою красу читачам усієї планети.
Даринка була жвавою, веселою і розумною дівчинкою. Вона дуже любила природу. Та це і не дивно. Адже жила дівчинка в лісі. Вона була дочкою лісника.
Друзями Даринки були дерева і квіти, білочки та зайчики, маленькі козуленята, яких тато забирав додому, бо лихі люди вбивали їх матусь – козуль. Дівчинка доглядала за звірятами, годувала птахів, лікувала дерева та кущі. Всі любили дитину і тому вона ніколи не помічала своєї вади: у дівчинки на щоці була велика червона пляма, яка спотворювала її обличчя.
Якось до лісу завітали діти. Вони бігали, кричали, гралися. Недалеко допомагала таткові Даринка заготовляти сіно для козуль та оленів. Вона вибігла до дітей. Всі зупинилися, уважно подивилися на дівчинку і почали знайомитися. Тільки Мишко не подав дівчинці руку. Він сказав:
- Ти дуже потворна, повертайся до свого лісу. Ми не будемо з тобою гратися.
Даринка не зрозуміла, чому її так назвали, адже ніхто ніколи не говорив їй про її ваду. Вона повернулася і пішла, відчуваючи, що не всі їй тут раді.
Діти подивилися на Мишка з осудом, а Галинка сказала:
Для чого ти так зробив? Навіщо образив дівчинку?Я ж сказав правду! – здивувався Мишко.Правда деколи буває гіршою за кривду. Подумай про це - відповіла Галинка і побігла вслід за Даринкою.
