Кожного дня,тільки-но прокинувшись,я чую веселе:"Доброго ранку!" і бачу найлагіднішу в світі посмішку-мамину. З цих слів і починається мій кожний день. Мама-це найперша людина, яка вчить мене бути доброю, чуйною та справедливою. Тільки вона може так лагідно мене посварити, вказати на мої провинності,і так ніжно пригорнути та поговорити зі мною, як із дорослою людиною. Мама багато розповідає мені про різні життєві ситуфції і завжди наголошує, що на погані вчинки не можна відповідати тим же. І завжди потрібно ставитись до людей так, як хотілось би, щоб люди ставились до тебе. Я дуже хочу бути схожою на свою маму!
Я переконана, що Інтернет, який відкрив перед нами багато нових можливостей, ніколи не витіснить із нашого життя книжок, театрів, кінотеатрів, телебачення та реального спілкування.
Чому я так думаю? Тому що людина прагне до справжнього: щирих емоцій, які вона може гати й переживати, до відчутних дотиків, до предметів, які вона зможе не лише бачити, ай мати у своєму користуванні.
Наведу приклад із власного життя: мені віртуальне спілкування не може замінити справжнього, я надаю перевагу прогулянкам і розмовам із друзями, тренуванням, а не перегляду спортивних змагань з екрана.
До того ж книжки, театри, телебачення, Інтернет відтворюють дійсність по-різному, є неоднаковими засобами впливу на людину. Це різні речі, які можуть доповнювати одна одну, але не замінити повністю. Кожен вид мистецтва збуджує в нас унікальні емоції. Наприклад, коли читаєш «Собаче серце» Михайла Булгакова й бачиш геніальне втілення образів професора Преображенського, людиноподібного Шарикова або Швондера в однойменному фільмі, відчуваєш велику різницю між власним враженням від прочитаного та сприйняттям цього ж твору геніальним режисером Володимиром Бортком. Більш ніж півстолітнє існування й розвиток шарикових і швондерів у післябулгаківський період, а також можливості сучасних зображувальних засобів мистецтва кіно збагатили точними мазками відповідних відтінків і сам фільм.
Отже, Інтернет може поліпшити, доповнити, полегшити та вдосконалити навчання, побут і дозвілля, але він не в змозі замінити ні реального спілкування, ні інших витворів людської культури, кожен з яких є унікальним.
Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини.