Він що кішка: як ви його не киньте, всеодно на ноги стає. Або ви, кумо, їжте борщ, а я буду м'ясо, а ні, то я буду м'ясо, а ви борщ. Як ви до людей, так і люди до вас;
Ти б, метелику, не дуже пишався, сам учора гусінню був! Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти Ти його в плуг, а воно тобі в луг. Навчи дурня Богу молитися - він і лоба проб'є Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує Хто біди боїться, тому вона родич Здоров'я, як щастя, коли його не помічаєш, значить, воно є
Перед мною картина монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.
Ой зійди ,зійди,ясен місяцю.як млинове коло поширене,потому что в нём есть и другие члены предложения