-Ох, як прикро, що ти відїзджаєш... - Та не хвилюйся, Наталко, я тільки на місяць у відрядження! Я привезуть тобі гостинців: цукерок, тістечок - чого забажаєш! -Ні, тату, гостинці це добре, але коли ти поруч - ще краще! - мовила Наталка. - Донечко, поїзд відправляється через 5 хвилин, мені ще треба знайти своє купе, тому вже час йти - з сумом промовив батько. - Добре, тату. Хоча, що тут доброго. - Ходімо, донечко, не засмучуйся. Я буду тобі телефонувати і все буде добре- сказав тато, і піднявся до вагону. - Бувай, татусю! - промовила донечка і проводжаючи поїзд сумно махала рукою.
—Привіт , перед відходом поїзда я б хотіла тобі дещо віддати, це дуже важливо для мене. —Привіт, я завжди буду радий до тобі. —Ось ця книжка є для мене дуже дорогою, мені подарував її тато, коли я була ще зовсім маленькою. Він казав щоб ця книжка не виїжджала з міста , тому що не любить подорожі. —Але чому ти їдеш? —Так склалися обставини. Пообіцяй , що ти збережеш її. —Чому мені? —Тому, що ти найдорожча людина в моєму житті. Всі від мене відвернулися , лише ти була поруч зі мною завжди. І я тобі дякую за це. Книжка принесе тобі удачу. Тільки повір їй. Перед відходом поїзда пообіцяй , що не забудеш мене. —Обіцяю. Бувай. До зустрічі
