Им. Пятьдесят шесть миллионов сто шестьдесят три тысячи пятьсот двадцать семь Р.пятидесяти шести миллионов ста шестидесяти трёх тысяч пятиста двадцати семи Д.пятидесяти шести миллионам ста шестидесяти трём тысячам пятиста двадцати семи В.как в именительном. Т.пятидесяти шести миллионами ста шестидесятью тремя пятьюстми двадцатью семью П.о пятидесяти шести миллионах ста шестидесяти трёх тысячах пятистах двадцати семи Но я не уверена,что все эти числа пишутся раздельно,потому что числа оканчивающиеся на миллион и тысячу пишутся слитно,как например пятьсон двадцать три миллиона.
Твір «Мій рідний край» Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі. Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці. Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною… Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Зелені, пахучі, свіжі трави давали цій землі життя.
Вова був злим, грубим і деколи неадекватним, але це не заважало йому бути гарним учнем.
Скільки він не розгрібав це темне, смердюче багно, він не міг знайти кільця.
Скільки добрих, невинних, радісних людей померло того дня...
Не тільки знання приваблювали його, а ще й загадковість, неосяженність, нескінченність того світу.